Війна в Африці: що відбувається в Судані

Над Хартумом дим пожеж, по всьому місту чути стрілянину та вибухи, у небі гул літаків та гелікоптерів, які кудись стріляють, пише haggin.az

Суверенна рада Судану на чолі з генералом Абдель-Фаттахом аль-Бурханом офіційно назвала RSF «бунтівниками» та звинуватила у провокуванні конфлікту.

Командувач RSF Мохамед Хамдан Дагло, більш відомий як Хаметі, у свою чергу назвав начальника генштабу Судану генерала Абдель Фаттаха аль-Бурхана злочинцем і звинуватив армію в організації перевороту, заявивши при цьому: «Ми заарештуємо військового злочинця Аль-Бурхана і передамо його до суду . Або ж він помре як собака

RSF закликали військовослужбовців ЗС Судану переходити на їхній бік, але поки що достовірно відомо, що начальник істихбарату (розвідки та контррозвідки) Сил швидкого реагування генерал-майор аль-Хейрі здався і оголосив про свій перехід на бік ЗС Судану.

Зовнішні гравці переважно закликають до припинення вогню. Синхронно з такими заявами вийшли США та Росія. «Ми стурбовані сьогоднішніми збройними сутичками в Республіці Судан. Ми закликаємо всі угруповання в Судані зберігати відданість досягненням перехідного періоду, спокою та діалогу. Міцне вирішення проблем Судану можна знайти лише шляхом національного примирення. Туреччина продовжуватиме підтримувати дружню та братську суданську державу та народ, як вона це робила досі», – йдеться у заяві Міністерства закордонних справ Туреччини.

Офіційна позиція Саудівської Аравії, Еміратів та Єгипту, які також мають у Судані значні інтереси, з’явиться, зважаючи на все, протягом сьогоднішнього дня.

З чийого боку пролунали перші постріли – невідомо, навряд чи з’ясується, та й, чесно кажучи, зовсім нецікаво. Оскільки конфлікт було запрограмовано та очікуємо. Після зустрічі російського міністра закордонних справ Сергія Лаврова з Хаметі в лютому нинішнього року, коли стало зрозуміло, що для придбання військово-морської бази в Судані Москва зробила ставку саме на нього, після того, як офіційна суданська влада почала розслідування справи проти найбільшої в Хаметі. країні золотодобувної компанії al-Sulaj Mining Ltd – питання про вибух у ситуації в Судані було лише питанням часу.
А вже після того, як стало відомо, що офіційна влада Судану має намір передати аеропорт Мерое, важливу ланка в економічній імперії RSF – через яку люди Хаметі регулярно контрабандою відправляли золото на транспортних літаках, що належать Росії – у постійне користування Єгипту, стало ясно, що до виступу Хаметі проти вчорашніх соратників із збройних сил Судану залишилися лічені години.

І зовсім не випадково, що основні бої між силами Хаметі та урядовими військами розгорнулися саме там. Як невипадково і те, що однією з перших вимог RSF після початку виступу стала вимога дозволити силам Хаметі добудувати власну авіабазу на судансько-лівійсько-єгипетському кордоні. Називаючи речі своїми іменами – отримати неконтрольоване державою вікно для безперешкодної контрабанди золота, на якому, власне, і тримається весь вплив цього суданського військового лорда. За сумісництвом ще й великого бізнесмена, який контролює більшу частину золотодобувної промисловості країни.

Пряме збройне зіткнення з суданськими військовими – сценарій для нього небажаний, але зараз єдиний можливий. Оскільки аль-Бурхан та його оточення почали наступ на його бізнес, задумали відібрати те суданське золото, яке Хаметі вже давно вважає своїм і лише своїм.

Судан може розколотися на кілька шматків, кожен з яких набуде свого іноземного покровителя
Без цього золота він ніхто, а його RSF виступають на підтримку свого «військового лорда» лише доти, доки він може оплачувати їхню лояльність із доходів від контрабанди. Тому у разі успіху він набуває все. А у разі поразки все втрачає. І золото, і влада, і генеральські погони. І голову.

Крім того, контрабандні операції із золотом – запорука його добрих відносин із російськими партнерами, пов’язаними з ПВК «Вагнер». Без надії на обіцяну йому політичну та військову допомогу яких він взагалі навряд чи ризикнув би виступити проти офіційного Хартума – адже розклад сил поки що не на його користь.

А що, коли Пригожин не встигне?

Днями, до речі, Євген Пригожин зробив заяву, суть якої зводиться до того, що настав час зупинити війну в Україні, оголосивши її мету досягнутою.

І тут доречно нагадати, що ПВК «Вагнер» справді створювався для захисту африканського гаманця російської влади. Пройшов бойову обкатку в Лівії та Сирії – і потім рушив углиб африканського континенту: у той самий Судан, Малі, Центральноафриканську Республіку – і далі картою.

Кидати «вагнерівців» у горнило російсько-української війни схоже на забиття цвяхів мікроскопом.
До того ж зараз він набагато важливіший і потрібніший в інших місцях, у милій пригожинському серцю Африці. Де й партнери з бізнесу в особі потребує термінової військової допомоги Хаметі, який проти офіційної влади тому й повстав, що на цю допомогу розраховував. І активи в Центральноафриканській Республіці, Малі та багато де ще, які вимагають уваги та охорони. Та й Лівію не можна залишати без нагляду, оскільки американці мали намір туди повернутися. І явно не для того, щоб спокійно спостерігати за напівлегальними нафтовими російськими активами, що там виникли.

Тож для збереження російського впливу на Чорному континенті Пригожину тепер треба встигнути й туди. Питання лише в тому, чи почують його в Кремлі і чи знову відпустять до Африки?

А якщо ні і Хаметі залишиться віч-на-віч із збройними силами Судану? До того ж, на масову підтримку в низах йому розраховувати не доводиться. Та й надто багато ворогів у нього всередині країни, надто багато охочих перерозподілити його багатства.

І тут порятунком для нього може стати те, що військова влада теж не хоче широкомасштабного конфлікту, який цілком здатний перетворити країну на false state і розколоти її на кілька шматків, кожен з яких здобуде свого іноземного покровителя – а мисливців до цього достатньо, від Китаю до Держав Затоки, від Туреччини до Ізраїлю, не кажучи вже про Росію – і запекло воюватиме один з одним.

А тому Хаметі сьогодні має шанс домовитися з Хартумом. Перемогти не може, але і його супротивники всерйоз воювати не хочуть – сприятливий ґрунт для угод із найширшого кола питань. Але часу для реалізації «договорняка» у сторін дуже мало. І якщо цього не станеться в найближчі години чи дні, максимум тиждень, то нам доведеться обговорювати вже інший сценарій розвитку подій. І із новими учасниками цього конфлікту.