Жителі Арктики розповіли, як жити в місці, де місяцями не сходить сонце

В Арктиці та Антарктиці цілі місяці не сходить сонце. Може здатися, що це дуже погано впливає на місцевих жителів, але вони мають іншу думку, пише The Independent.

Фотограф, дослідник і два жителі Арктики поділилися з журналістами своїм особистим досвідом життя в місці, де ніколи не сходить сонце.

“Багато людей спочатку реагують так: “О, це, мабуть, пригнічує”, і схильні уявляти собі, що це схоже на сезонний афективний розлад. Але якщо ви живете при світлі шість місяців на рік, насправді ви з великим нетерпінням чекаєте на темряву і видовища, які вона спричиняє, як-от полярне сяйво, повний місяць і зоряне світло”, – сказав журналістам директор із досліджень у 90 North Foundation.

57-річний фотограф і дослідник Грем Честерс розповів, що з великою теплотою згадує свою темну пору року на Шпіцбергені – архіпелазі островів у Північному Льодовитому океані, зазначили у виданні.

Честерс заявив журналістам, що під час свого першого знайомства з полярною ніччю два роки тому він помітив, що місцеві жителі намагаються проводити різноманітні заходи, щоб залишатися на зв’язку.

“Проводиться безліч громадських заходів, наприклад, фестиваль блюзу, який знаменує початок темної пори року. Це дуже соціальний час”, – підкреслив він.

За словами фотографа, місцеві жителі сприймають полярну ніч як те, чим потрібно насолоджуватися. Честерс зазначив, що в цей час вони часто читають книги і спокійно проводять час.

Засновник Фонду 90 North Foundation Пен Хадоу, який на початку 1990-х років очолював 30-денну експедицію з двох осіб на санях по Шпіцбергену, описав свою першу полярну ніч як “зоряне диво”. Він заявив, що цей досвід був одночасно складним і чарівним.

“З фізіологічної точки зору найважчим було те, що я ніколи не зігрівався… Це був жорсткий холод, який не слабшав протягом 24 годин. Це змусило мене оцінити цінність того, що пряме сонячне світло дає людині”, – згадав Хадоу.

Проте дослідник додав, що його очі швидко пристосувалися до темряви.

“З мого досвіду, очі звикають розрізняти предмети з дедалі вищою роздільною здатністю приблизно через чотири-п’ять днів. Коли ви щойно приїхали, все здається білим, сірим або блакитним – і це трохи схоже на нечіткий екран телевізора”, – пояснив він.

30-річна мешканка Шпіцбергена Брайоні Хегард та її чоловік 25-річний Генрік розповіли журналістам, що життя в одному з найхолодніших місць на Землі в темну пору року підійде далеко не всім людям. Вони заявили, що обожнюють цю пору року.

“Деякі люди не люблять темну пору року, тому що вона темна і здається їм депресивною, але я вважаю, що вона затишна, приємна і розслаблююча”, – сказав Генрік.

Брайоні заявила, що життя на Шпіцбергені підійде трохи дивакуватим людям, яким подобається дотримуватися власного розпорядку дня.

Подружжя зазначило, що влітку, коли сонце світить 24 години на добу, настає напружений туристичний сезон.

“Ти почуваєшся перезарядженим, як батарейка Duracell, бо весь час бігаєш. Ви проводите на роботі по вісім годин, а потім повертаєтеся додому, і здається, що ще середина дня, тож ви думаєте, що я піду в похід, і на той час, коли ви закінчите всі справи, буде вже третя година ночі. Тоді як у темну пору року ви розслабляєтеся і відпочиваєте. Усі більш доброзичливі один до одного, тому що в них є час і енергія, щоб бути більш товариськими”, – сказала Брайоні.

Подружжя додало, що хоча в темну пору року багато жителів залишаються в приміщеннях більшу частину часу, на вулиці теж є чим зайнятися.

“Люди ходять на льодолазіння або в походи в гори, або вирушають дивитися на північне сяйво в компанії”, – поділилася Брайоні.

Також жінка пояснила, що темна пора року на Шпіцбергені насправді не дуже темна. Вона підкреслила, що при світлі місяця і Північного сяйва можна бачити оточення так само добре, як і при світлі дня.