Путін та його друзі потрапили у список найбільших невдах 2024 року

Російський диктатор Володимир Путін потрапив у список найбільших невдах 2024 року від Politico. Також у списку опинились прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, сирійський диктатор Башар Асад та два європейські лідери – Олаф Шольц та Емманюель Макрон.

Видання Politico підбило підсумки 2024 року та опублікувало список найбільших невдах. Одне з місць посів російський диктатор Володимир Путін, який має проблеми з “перегрітою економікою” РФ, а також зазнав кількох принижень за рік.

“Хтось пам’ятає обіцянку президента Росії Володимира Путіна підкорити Україну в ході триденної спецоперації? Що ж, у 2024 році це продовжувалося погано, оскільки Україна не лише стримувала напади Росії, але й захопила шматок російської території під час наступу на Курську область”, — пише Politico.

Видання вказує, що 2024 рік став зовсім не ідеальним для Росії. Путін, з падінням режиму Асада, втратив свою точку опори в Сирії і шлях до Африки.  Крім того, у кінці року Путін мусив просити вибачення за збитий азербайджанський пасажирський літак. 

Серед невдах року Politico також називає “найкращого друга Путіна в Європі”, прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана. Довготривале правління Орбана, яке триває в Угорщині вже 14 років зіткнулось з серйозними економічними проблемами та ростом інфляції. Крім того, Орбан має також політичні проблеми – його головний конкурент Петер Мадьяр стрімко піднявся в рейтингах та готовий кинути виклик Орбану на виборах 2026 року.

Видання ще одним невдахою називає Башара Асада, який “закінчив рік ганьбою” через втечу з Сирії і був змушений шукати притулку у Росії, подібно до того, як це зробив Янукович у 2014 році. Крім того, його дружина планує подати на розлучення та залишити Москву.

Також Politico назвало невдахами року канцлера Німеччини Олафа Шольца та президент Франції Емманюеля Макрона. Перший був змушений оголосити дострокові вибори після розпаду правлячої коаліції, що призведе, ймовірно, до втрати канцлерства. Другий зазнав поразки власної партії на виборах до Європейського парламенту, а також зростання крайніх лівих і ультраправих партій у Франції.