Попередження від The Economist: світ за часів Трампа стає жорстокішим

Протягом 12 років Ніколас Мадуро тероризував Венесуелу. Він фальсифікував вибори, а коли люди виступали проти, його бандити вбивали, ґвалтували або катували незгодних. Соратники Мадуро грабували країну, внаслідок чого ВВП впав на 69%. Чверть населення втекла за кордон. І економічний колапс, і масовий відтік населення були гіршими, ніж зазвичай трапляється під час найкривавіших громадянських воєн, пише The Economist.

Мадуро також був міжнародною загрозою: він співпрацював із наркокартелями, погрожував багатій на нафту Гаяні та підтримував комуністичну тиранію Куби дешевим паливом. Він підтримував “Хезболлу”, допомагав Ірану обходити санкції, а також надав Росії та Китаю плацдарм у регіоні. А потім він зник — 3 січня його захопили американські спецпризначенці.

Цей рейд США має значення далеко за межами Венесуели. Одна з причин — те, як це сталося. Це була яскрава демонстрація жорсткої сили — і її обмежень. Інша причина — чому це сталося. Замість того, щоб посилатися на демократію чи права людини, як це робили американські президенти раніше, нинішній глава Білого дому Дональд Трамп заявив, що його метою було захопити нафту Венесуели та встановити домінування в Західній півкулі. І третя причина — коли це сталося. Трамп прискорює занепад старого порядку резолюцій ООН, міжнародного права та універсальних цінностей. Розгортання подій допоможе визначити, що прийде на зміну цьому порядку.

Спочатку про те, як проходив рейд США. Жодна інша військова сила не змогла б так оперативно втрутитися і захопити диктатора (та його дружину). Усе зайняло менше трьох годин. Жоден американець не загинув, хоча, за повідомленнями, загинули 32 кубинські шпигуни, які охороняли Мадуро. 5 січня одіозне подружжя постало перед судом у Нью-Йорку, де їм були висунуті звинувачення в наркоторгівлі, — є загроза довічного ув’язнення. Супротивники Америки отримали попередження.

Однак ця історія також ілюструє обмеження військової сили. Це був рейд, а не вторгнення. Позначена невдачами в Афганістані та Іраку, Америка намагається з далекої відстані зробити щось значно менше, ніж зміна режиму. Мадуро пішов, але його апарат грабежу та репресій залишається. Делсі Родрігес, яка була віцепрезидентом при Мадуро, здається, взяла на себе керівництво країною. З огляду на наявність у Венесуелі багатьох озброєних угруповань, армії з 2400 генералами та значною параноєю у “верхівці” — можливий спалах конфлікту.

Трамп заявляє, що тепер він “керує” Венесуелою, маючи на увазі, що Родрігес має виконувати його вказівки. Однак йому буде важко нав’язати свою волю. Дійсно, ВМС США все ще блокують експорт нафти, від якого залежить Венесуела.  7 січня американські війська захопили два танкери, які використовувалися для транспортування венесуельської нафти. Але погрози Трампа розмістити війська у Венесуелі або провести повторні рейди, які плануються щомісяця, не є правдоподібними.

Другий урок, який можна винести з ситуації у Венесуелі, стосується причини. Викрадення Мадуро є практичним прикладом “доктрини Донро” — бачення Трампа того, як Америка повинна утверджувати себе у своєму регіоні. 

“Доктрина Монро — це велика справа, але ми її багато в чому замінили, дуже багато в чому. Тепер її називають документом Донро”, — заявив Трамп, додавши першу літеру свого імені до назви політичної доктрини США, проголошеної у 1823 році тодішнім американським президентом Джеймсом Монро.

“Американське домінування в Західній півкулі більше ніколи не буде поставлено під сумнів. Цього не станеться”, — сказав Трамп.

“Доктрина Донро” стосується влади та природних ресурсів, а не цінностей. Найпопулярнішим політиком Венесуели є демократ: лауреат Нобелівської премії Марія Коріна Мачадо. Трамп відкинув її як таку, що не має “підтримки”. Проте Мачадо настільки популярна, що Мадуро заборонив їй брати участь у президентських виборах, які він сфальсифікував у 2024 році. Трамп має на увазі, що Мачадо не контролює армію. Він вважає за краще підтримувати людей зі зброєю, а такі люди не зацікавлені в чесних виборах, які означатимуть втрату влади та ризик потрапити до в’язниці. Венесуельці все ще сподіваються, що Трамп зможе посприяти переходу до демократії, але він не виявляє особливого бажання це робити.

Оновлена Стратегія національної безпеки США, опублікована наприкінці 2025 року адміністрацією Трампа, передбачала залучення друзів і розширення союзів, зокрема, на американському континенті. Зараз стало ясно, що це запрошення супроводжується погрозами. Через кілька годин після оголошення про захоплення Мадуро Трамп також погрожував Колумбії, Кубі, Гренландії та Мексиці.

Трамп чітко дає зрозуміти, що прагне природних ресурсів — переважно для Америки. Він заявляє свої права на недовикористані нафтові запаси Венесуели — найбільші в світі — і каже, що США одразу отримають 30–50 мільйонів барелів нафти. Нафтова промисловість Венесуели була настільки погано керована, що з американською допомогою можна було б дещо збільшити видобуток. Однак хвалькуваті заяви Трампа про те, що він може швидко й вигідно відновити видобуток, є оманливими. Попит слабкий, Венесуелі бракує кваліфікованих кадрів і капіталу. Нафтові компанії не наважуються робити дорогі, тривалі на десятиліття і багатомільярдні ставки на те, що Венесуела буде безпечною.

Третє – що це означає для Америки та світу. Менші країни, розташовані поблизу США, можуть вважати, що у них немає іншого вибору, як підкоритися тиску Трампа. Однак найближчими роками багато лідерів будуть прагнути відстояти свій суверенітет. І багато країн тихо шукатимуть можливості налагодити тісніші зв’язки з іншими державами, зокрема з Китаєм. Якщо примус не буде врівноважений привабливістю, доктрина Трампа щодо Західної півкулі зрештою зазнає поразки, а це послабить позиції США.

Відверто заявляючи, що сила є правом, Трамп уже підірвав американські союзи. Гренландія є самокерованою частиною Данії — союзника по НАТО. Захоплення арктичного острова знищило б цей Альянс. Американські союзники в Тихоокеанському регіоні також дійдуть висновку, що залежність від Трампа означає вразливість перед його агресією.

На відміну від цього, Китай і Росія — експерти в навігації світом, де сильні нав’язують свою волю слабким. Трамп може вірити, що кожна країна буде дотримуватися своєї сфери впливу, але де починаються і закінчуються ці сфери? Оскільки країни по всьому світу відчувають себе сміливішими в посяганнях на власних сусідів, сумною перспективою є агресивний світ 19 століття з мінливими кордонами, але озброєний зброєю 21 століття.

Америка була успішною наддержавою, тому що її власні інтереси та реальна політика підсилювалися відвертою вірою в універсальні цінності демократії та прав людини. Трамп вважає, що це було не унікальною силою в зовнішній політиці, а безглуздою поблажливістю. Його напад на Венесуелу, ймовірно, покаже, наскільки він помиляється, зазначає видання.

США знову говорять мовою сили — і цього разу без зайвих церемоній. Венесуела стала лише першим епізодом значно ширшої гри, в якій Вашингтон методично витісняє конкурентів зі своєї традиційної зони впливу. США демонструють готовність діяти швидко й показово, повертаючи контроль над Західною півкулею. Те, як працює нова стратегія Вашингтона і до чого готуватися регіону вже найближчим часом — у статті “Новий шериф” у Західній півкулі: як США вибивають Росію і Китай зі свого “заднього двору” аналізував Віталій Білан.