Подружжя, яке пережило Голокост, померло в клініці для самогубців

Польсько-британська акторка та танцівниця Рут Познер із чоловіком пішли життя за допомогою асистованої евтаназії

96-річна польсько-британська акторка та танцівниця Рут Познер, яка пережила Голокост, померла у Швейцарії в клініці асистованого самогубства разом зі своїм 97-річним чоловіком Майклом. Подружжя, яке прожило разом майже 75 років, повідомило друзям і рідним про своє рішення в електронному листі, надісланому напередодні смерті. Про це пишуть BBC та The Times.

У зверненні вони написали, що це був «спільний вибір без жодного зовнішнього тиску». Подружжя зазначало, що втрата сил, погіршення зору та слуху перетворили життя на існування, яке не могла б поліпшити жодна опіка.

«Ми прожили довге і цікаве життя, і крім болю від смерті нашого сина Джеремі, ми насолоджувалися своїм часом», – ішлося в листі.

Рут Познер народилася у Польщі. Майже вся її родина загинула під час Голокосту, врятувалася лише вона та тітка.

Після втечі з радомського гетто дівчинка жила під вигаданим іменем у католицькій сім’ї, потім потрапила до в’язниці як полька після Варшавського повстання 1944 року.

Наприкінці війни переховувалася на фермі в Німеччині, а згодом у 16 років переїхала до Великої Британії.

У Лондоні вона зробила успішну кар’єру, виступала у Лондонському театрі сучасного танцю та Королівській шекспірівській трупі.

Її чоловік Майкл працював хіміком і співпрацював з ЮНІСЕФ, подружжя багато подорожувало, а останні роки жило у лондонському Белсайз-Парку.

Друзі описують Рут як «яскраву, життєлюбну й неймовірну жінку», а Майкла – як «інтелектуального та блискучого чоловіка».

У Фонді пам’яті Голокосту назвали Познер «надзвичайною жінкою», яка навіть у похилому віці робила все, щоб передати молодому поколінню уроки історії. Кампанія проти антисемітизму також наголосила на її важливій ролі в освіті та боротьбі з упередженнями.

Хоча близькі підтримали рішення подружжя, у Великій Британії тривають дискусії щодо легалізації асистованої евтаназії. За нинішнім законом вона дозволена лише у Швейцарії, куди щороку змушені виїжджати люди, що обирають цей шлях.