Ранок у Пекіні видався гучним не тільки через марш тисяч солдатів і гуркіт техніки.
Військовий парад, що відбувся 2 вересня, вже називають подією, яка вийшла далеко за межі звичних ювілейних урочистостей. Сі Цзіньпін зібрав на трибуні не просто союзників, а політичних антагоністів, суперників і навіть супротивників — Путіна, Кім Чен Ина, Ердогана, Пезешкіана, Моді та десятки лідерів Центральної Азії і Кавказу.
Західні ЗМІ відреагували однозначно: це виклик США і Дональду Трампу.
- Financial Times підкреслює: Китай демонструє себе як «непереборну силу», здатну формувати нові альянси і альтернативну систему міжнародних відносин.
- The Guardian побачив у параді народження «осі потрясінь», до якої входять Китай, Росія, Іран і КНДР. Ці країни пов’язує не дружба, а спільне прагнення вибудувати новий порядок без диктату Заходу.
- WSJ пише про «сигнал тривоги для Вашингтона». Уважно продуманий образ Сі, Путіна і Моді, які тиснуть руки, став не менш важливим, ніж нові ракети на параді. Для США це символ можливої втрати монополії на глобальне лідерство.
- Reuters відзначає, що Сі поставив світ перед вибором: або прийняти багатополярність, або увійти в епоху прямого суперництва з Китаєм.
- SCMP акцентує увагу на військовій складовій: Пекін показав елементи нової ядерної тріади, а також лазерні системи ППО, гіперзвукові носії і дрони, підкреслюючи технологічний прорив.
Сенс параду: більше, ніж військовий марш
Подія в Пекіні стала концентратом відразу декількох рівнів політики.
Військова демонстрація
Китай представив не тільки DF-61 — передбачувану спадкоємицю DF-41, але і лазерну систему LY-1 для боротьби з безпілотниками і ракетами. Захід це сприйняв як сигнал: баланс сил у повітрі та космосі може зміститися.
Геополітична символіка
Фотографії, де поруч сидять Путін, Сі і Кім, вже розійшлися по медіасвіту. Це образ «антизахідної єдності», навіть якщо за лаштунками лідерів розділяють протиріччя. У політиці символ часто важить більше, ніж реальні договори.
Альтернатива НАТО і ЄС
Парад показав: Сі Цзіньпін грає в протилежну Трампу гру. Поки Вашингтон дробить західну єдність, Пекін збирає на своєму майданчику навіть суперників, пропонуючи їм повагу і статус у новій багатополярній системі.
Внутрішньополітичний ефект
Для Китаю це зміцнення внутрішнього консенсусу. Парад у Пекіні — це маніфест «весни національного відродження». Народ повинен бачити, що його країна вже не наздоганяє, а диктує порядок денний.
Аналітика: ілюзія чи фундамент?
Скептики зауважать: ніякого «альянсу Пекіна» поки не існує. Ні Росія, ні Індія, ні Іран не довіряють один одному до кінця. У кожного свої інтереси: Москва потребує китайського ринку, але побоюється залежності; Нью-Делі балансує між Китаєм і США; Тегеран шукає порятунку від санкцій.
Але саме це і є сила Пекіна — зібрати за одним столом тих, хто вчора воював або обмінювався погрозами. У світовій політиці сам факт діалогу антагоністів на одній платформі дорівнює перемозі організатора.
Для США це не смертельний удар, але явне нагадування: «центр ваги» світової політики поступово зміщується в Азію. Символізм параду в Пекіні в тому, що Сі Цзіньпін показав — новий порядок може будуватися навіть на парадоксах і тимчасових союзах. Сценарії наслідків для США і ЄС
- Сценарій «жорсткого стримування»
Вашингтон може спробувати «перекрити кисень» Китаю і його партнерам через нові економічні санкції та експортні обмеження. В першу чергу це торкнеться технологій подвійного призначення — чіпів, авіаційних компонентів, систем для ВПК. ЄС в такому сценарії опиниться під тиском США: Брюсселю доведеться або слідувати лінії Вашингтона, або ризикувати розколом всередині Євросоюзу.
Ризик: в умовах взаємної залежності занадто жорсткий курс проти Китаю вдарить по самих США і ЄС — від зростання цін до обвалу ринків.
2. Сценарій «розділяй і володарюй»
Трамп і його адміністрація можуть зіграти в перевірену гру: роз’єднати учасників параду. Індії будуть пропонувати нові привілеї в торгівлі та обороні, Ірану — обмежені послаблення в обмін на відмову від ядерних перегонів, Росії — погрози і одночасно натяки на можливість діалогу. Мета — не допустити формування стійкого «альянсу Пекіна».
Ризик: у Пекіна зростає здатність утримувати союзників хоча б символічно, і зруйнувати цей «парадоксальний блок» вже не так просто.
3. Сценарій «балансування»
ЄС, особливо Франція і Німеччина, можуть зайняти обережну позицію: визнавати важливість Китаю, але при цьому не розривати зв’язки з США. Такий курс означатиме політику подвійних стандартів — з одного боку, підтримка санкцій проти Росії, з іншого — розширення торгівлі з КНР.
Ризик: така лінія призведе до ще більшої недовіри з боку Вашингтона, який вже дорікає європейцям за «політичну боягузтво».
4. Сценарій «паралельних світів»
Якщо Трамп продовжить лінію на скорочення зобов’язань США в Європі і в НАТО, ЄС може почати розвивати власну оборонну архітектуру, а Азія — свою, навколо Китаю. У такому випадку парад у Пекіні увійде в історію як символ народження двох конкуруючих блоків.
Ризик: це призведе до остаточної ерозії старої системи міжнародних відносин, заснованої на «першості Заходу».
Парад у Пекіні показав, що світ вступає у фазу, коли символи починають працювати сильніше за договори. США і ЄС опинилися перед вибором: або визнати багатополярність і шукати нові форми взаємодії, або намагатися утримати стару систему, ризикуючи прискорити її руйнування.
У будь-якому випадку, для Заходу це стало тривожним дзвінком: світ більше не обертається тільки навколо Вашингтона і Брюсселя.
