Доводиться купувати друзів: Times пояснило, чому саміт БРІКС не став тріумфом Путіна

Саміт БРІКС, що відбувся у Росії, мав би стати ідеальною сценою для демонстрації тріумфу Володимира Путіна. Проте замість впевненого антизахідного союзу він лише підкреслив обмеження Кремля у спробах зібрати союзників. Як зазначає The Times, Путін міг скористатися подією, щоб голосно заявити про новий світовий порядок, а присутність генерального секретаря ООН Антоніу Гутерріша і президента Туреччини Ердогана, члена НАТО, лише додала б йому переконливості.

Але реальність виявилася значно менш яскравою. Підтримка Путіна залишилася умовною: країни-учасники БРІКС — хоч і поділяють бачення світу без західного домінування — не готові відкрито йти на конфронтацію з Заходом. Замість зростаючого списку нових членів БРІКС обмежився приєднанням лише чотирьох нових країн: Єгипту, Ефіопії, Ірану та ОАЕ. Навіть союзні до Москви країни, як Вірменія і Казахстан, не виявили бажання приєднатися.

Путіну доводиться «купувати» підтримку, надаючи знижки на нафту, закриваючи очі на порушення санкцій чи допомагаючи Ірану попри можливі проблеми з Ізраїлем. Його залежність від партнерів виявилася настільки великою, що навіть Пекін змусив Москву йти на поступки у вигляді невигідних енергетичних угод. А якщо чутки про контакти Путіна з Ілоном Маском вірні, то Кремль навіть попросив мільярдера не розширювати доступ Starlink на Тайвань — на користь Китаю.

Реальність така, що багато лідерів в БРІКС не прагнуть зробити його антизахідним союзом. Китай підтримує ідею «дедоларизації», але Бразилія та Індія ставляться до неї скептично. У цьому ж контексті Путін марно намагався заручитися підтримкою своєї війни проти України: навіть Китай та Індія опосередковано закликали до дипломатичного вирішення конфлікту, дистанціюючись від агресивної риторики Кремля.

У кожної країни — свої інтереси, і Москва дедалі більше залежить від цієї безжальної політики. Китай, з одного боку, не хоче поразки Росії, але з іншого — не готовий наражатися на ризик вторинних санкцій. Пхеньян і Тегеран готові надавати військову допомогу Росії, але лише за відповідну винагороду.