Без годинників та дедлайнів. 6 народів, які живуть за іншими законами часу

Не всі культури вважають, що час – це стріла, яка летить уперед. Деякі суспільства сприймають його як цикл, інші взагалі не визнають минулого чи майбутнього, а ще деякі вимірюють його так, що нам навіть не уявити.

Розповідаємо про народи, у яких час – це не суворий графік, а гнучке поняття, яке можна розтягувати, згинати або навіть ігнорувати.

Австралійські аборигени: “сновидіння” поза часом

Аборигени Австралії мають унікальне бачення часу, яке називається “Сновидіння” (The Dreaming). Воно повністю руйнує наше уявлення про лінійну послідовність минулого, теперішнього і майбутнього. Для них усе існує одночасно в грандіозній мережі – це концепція “everywhen” (усюди-час).

У цьому світі предки не просто жили в минулому – вони досі взаємодіють із теперішнім. Наприклад, дерево, під яким ви сидите, може одночасно бути рослиною, духом, місцем сили та подією, що сталася тисячі років тому.

“Сновидіння” впливає не лише на сприйняття часу, а й на історії, закони та моральні цінності. Події не розташовані в хронологічному порядку, а існують як “живі уроки”, актуальні завжди. Якщо вам здається, що час – це ілюзія, аборигени лише зітхнуть і скажуть: “Ми говоримо це вже 65 тисяч років.”

Народ хопі: немає минулого, немає майбутнього

Хопі, корінний народ Аризони, сприймає час зовсім інакше, ніж ми. Їхня мова не має граматичних часів – ні минулого, ні майбутнього. Замість цього хопі розрізняють “проявлене” (те, що існує або сталося) та “непроявлене” (те, що ще не відбулося).

У мові хопі немає слів для “хвилин”, “годин” чи “днів тижня”. Для них Всесвіт – це нескінченне “тепер”. Уявіть життя без дедлайнів, графіків і постійного планування – звучить мирно, чи не так?

Через те, що мова формує мислення, хопі не бачать життя як поділ на частини. Час – не щось, за чим треба гнатися чи відмірювати, він просто існує. Можливо, це і є секрет справжнього “життя в моменті”.

Балінезький календар Павукон: час, як складний пазл

Календар Павукон на Балі – справжній виклик для логіки. Він складається з десяти циклів різної тривалості, що працюють одночасно. Дні рахуються не лінійно, а за кількома циклами – від одноденного до десятиденного “тижня”.

Календар складає систему з 210 днів, що впливають на все – від сільськогосподарських робіт до вибору найкращого дня для весіль.

Хоча балінезці використовують Павукон для релігійних обрядів та аграрних потреб, у повсякденному житті вони дотримуються звичного григоріанського календаря – адже навіть у Балі потрібно встигнути на літак у правильний день.
Багато народів досі мають зовсім інші уявлення про час, ніж сучасні люди (фото: Freepik.com)

Народ ігбо: чотириденний ритм життя

Народ ігбо з Нігерії дотримується традиційного чотириденного ринку як основного ритму часу. У їхньому циклі є чотири ринкові дні: Еке, Ойє, Афор та Нкво. Вони визначають ритм торгівлі, роботи та релігійних обрядів.

Для ігбо питання “Який сьогодні день?” звучить радше як “Який сьогодні ринок?”. Такий підхід створює частіші “перезавантаження” тижня і дозволяє уникнути виснажливих довгих робочих циклів. Західний світ із його ненависними понеділками міг би взяти приклад.

Плем’я пірахан: життя лише в теперішньому

Плем’я пірахан з Амазонки має абсолютно унікальне ставлення до часу. Їхня мова не містить слів для позначення минулого чи майбутнього, немає чисел або письма. Усі події існують лише стільки, скільки їх пам’ятають.

Пірахан не планують майбутнє і не згадують далеке минуле. Їхній світ зосереджений лише на тому, що відбувається тут і зараз. Це кардинально відрізняється від більшості культур, де панують календарі, архіви та планування. Але пірахан доводять: можна прекрасно існувати й без цього.

Народ аймара: майбутнє позаду, минуле попереду

Народ аймара з Анд має парадоксальне уявлення про час. Для них минуле – це те, що видно, тому воно попереду. А майбутнє – позаду, адже його ще ніхто не бачив.

У мові аймара це навіть підкріплено жестами: коли вони говорять про минуле, жестують уперед, а про майбутнє – позаду. Така концепція показує, як по-різному можна сприймати одну й ту саму річ. І, якщо подумати, це пояснює, чому ми так часто не помічаємо проблем, доки вони не вдарять нам у спину.