США приховують секретний ядерний бункер у всіх на виду: історія проєкту Грецький острів

Задовго до залякувань нинішньою кримінальною російською владою всього світу ядерною зброєю США побудували секретне урядове бомбосховище. Його спроектували наприкінці 1950-х років для розміщення Палати представників і Сенату США на випадок ядерного Армагеддону. Протягом тридцяти років воно стояло прямо під носом у американських туристів.

Проект “Грецький острів” не був ні грецьким, ні розташованим на острові. В 1992 році в газеті “Вашингтон Пост” його описували так: “нескінченна ріка бетону вилилася в печерну яму, яку викопали поруч із шикарним готелем Greenbrier в Західній Вірджинії”, повідомляє IFLScience. Але найцікавіше інше.

“Тисячі людей входили і виходили з секретного бункера, не знаючи, що вони знаходяться в секретному бункері”, – розповів історик готелю Greenbrier в 2011 році. 

У повсякденному житті готель “Ґрінбрієр” був звичайним розкішним курортом, що приймав промисловців, глав держав та інших надбагатих відпочивальників, а також високотехнологічні виставкові центри, які могли приймати сотні відвідувачів і, як повідомлялося, не мали обмежень ваги для експонатів виставок.

Це була одна з багатьох особливостей, які натякали на подвійне використання готелю. За ошатним фасадом ховалася бетонна фортеця: ціла купа кімнат і коридорів, стіни були завтовшки 0,6 метра й укріплені сталлю. На вході – гігантські сталеві двері. Пізніше вся споруда була накрита бетонним дахом і похована під 6,1 метрами землі. 

Як мав би працювати бункер “Грінбрієр”

Отже, ви – американський політик, і ваша країна щойно зазнала ядерного удару. Саме в цьому випадку з вашого офісу у Вашингтоні вас відправлять до бункера “Грінбрієр”, в крихітному містечку, розташованому приблизно за 402 кілометри на південний захід від столиці. Потім вас разом з усіма вашими колегами заженуть через колосальні вибухостійкі двері – 4,6 метра заввишки, 3,7 метра завширшки і 49,5 сантиметрів завтовшки – у душові – для дезактивації.

За зачиненими дверима будь-який зв’язок із зовнішнім світом буде відрізаний. У бункері вже буде достатньо їжі та води, щоб забезпечити всіх присутніх приблизно на 6 місяців, і достатньо повітря на 72 години – після цього ввімкнеться вентиляційна система, яка відфільтрує радіаційні та біологічні забруднення з повітря ззовні і циркулюватиме його по укриттю. Після душу ваш одяг заберуть та утилізують, натомість вам видадуть так званий бункерний одяг. 

Спальні тут набагато більш спартанські, ніж звикли американські високопосадовці. Незважаючи на те, що бункер розташований під розкішним готелем, він все ж більше нагадує армійську казарму. У кожному з 18 спальних приміщень розташовано 60 тонких металевих двоярусних ліжок з шухлядами біля них. Всього тут 2160 ліжко-місць. Протягом 30 років кожне з 1100 ліжок було за кимось закріплене.

“Грінбрієр” був добре обладнаний. Тут є зали засідань для Палати представників і Сенату. В загальній зоні також є клініка й кімнати для відпочинку. На другому рівні – складські приміщення, а також офісні приміщення для керівництва у дальньому кінці. Це напівприватні приміщення, де можна проводити зустрічі і конференції. Проектувальники бункера навіть передбачили телестудію, повністю обладнану фальшивим фоном Капітолію, для трансляції повідомлень для тих, хто виживе.

Бункер, який не спрацює

Бункер “Грінбрієр” будувався роками. Він був широко і складно обладнаний і ретельно обслуговувався протягом трьох десятиліть. Але справжнє питання полягає в наступному: чи спрацював би він насправді. Річ у тім, що за десятиліття, що минули з часу його задуму і будівництва, кількість ядерних боєприпасів значно зросла, а їхня точність значно підвищилася.

До всього, незрозуміло, як саме Конгрес мав дістатися до “Грінбрієра”. Це щонайменше п’ять годин їзди від Капітолію. Коли в 1959 році розпочалося будівництво бункеру, СРСР вже розробив першу в світі міжконтинентальну балістичну ракету Р-7, здатну доставити 5,5-тонну термоядерну боєголовку на відстань близько 8800 км по всій земній кулі, задовго до того, як хтось зможе дістатися від Вашингтона до бункера. 

З 1962 року злітно-посадкову смугу аеропорту, розташованого неподалік, було подовжено – але навіть тоді політ з Вашингтона займав годину. А оскільки дуже мало членів Конгресу знали про існування цього об’єкту, то для того, щоб зібрати їх, знадобилося б набагато більше часу.

Виходить, бункер мав сенс тільки в тому випадку, якщо планувальники передбачали евакуацію Конгресу за багато годин, якщо не днів, до того, як криза перейде від риторики до нападу. Але мобілізація 535 членів Конгресу і евакуація їх до курортної зони за 402 км в розпал такої кризи майже напевно привернула б небажану увагу до цього місця.

Як охороняли секретний бункер

Озираючись назад, здається дивним, що програма проіснувала так довго і не була викрита. Зрештою, тут є маса підказок щодо подвійного використання цього об’єкту.

“Ніхто не казав, що це бомбосховище, – розповів будівельник бункера у 1960 році, – але і дурень міг би здогадатися”.

Випадкові туристи могли про щось здогадуватись. принаймні, найрозумніші з них. Але публічно про це ніхто не говорив. А персонал готелю мовчав, в обмін на надію потрапити до бункера за умови ядерного удару.