Приклад Першої світової: чому в Україні знизилися темпи мобілізації, — RUSI

Скорочення кількості громадян, які добровільно вступають до лав Збройних сил України, змушує керівництво країни все частіше вдаватися до технологічних рішень для підтримки необхідного рівня комплектування армії. Але в цьому немає нічого дивного, оскільки подібна ситуація неодноразово складалася в європейських країнах, наприклад, під час Першої світової війни. Про поточний стан мобілізації в Україні та про шляхи розв’язання проблем у цьому аспекті йдеться в новому матеріалі британського аналітичного центру з оборонних питань — RUSI.

Автор публікації Олександр Данилюк пише, що останнім часом як українські, так і західні ЗМІ активно обговорюють проблему набору нових військовослужбовців, водночас деякі з цих обговорень вводять в оману і не відображають реальної ситуації.

Добровольці та затяжна війна

З кінця 2023 року було внесено зміни до Закону “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, які мали спростити процедури призову та підвищити ефективність мобілізаційних заходів. Однак ці зміни супроводжувалися політичними дебатами та спричинили хвилю спекуляцій про те, що Україна начебто не проводила повноцінну мобілізацію, що не відповідає дійсності.

Данилюк зазначив, що в лютому 2022 року кількість охочих піти до війська значно перевищувала потреби ЗСУ, а загальна кількість військовослужбовців сягнула майже 1 млн осіб. Однак із плином часу мобілізаційний потенціал в Україні знизився, і це, як вважає експерт, нормальне явище.

“Кількість добровольців традиційно знижується після першого року війни, як це вже неодноразово траплялося в інших європейських країнах, наприклад, під час Першої світової війни”, — підкреслив він.

Річ у тім, що в міру затягування конфлікту добровольців стає дедалі менше, і це створює проблеми для комплектування армії. Так, в умовах затяжної війни дедалі менше громадян готові добровільно вступити до лав збройних сил, що пояснюється в цьому разі відсутністю чітких термінів демобілізації та сприйняттям служби як довгострокового зобов’язання без перспектив на нормальне життя. Це створило ситуацію, коли рекрутинг вимагає від уряду нових зусиль і рішень.

“Мобілізація стала вимагати від уряду певних зусиль, до яких він не був готовий, а експерименти із застосуванням примусу під час мобілізації не завжди виявлялися успішними. Не надто корисними виявилися і публічні дебати про проблеми, з якими стикається уряд”, — вважає Данилюк.

Технологічні ініціативи

На допомогу прийшли сучасні технології — Міноборони України запустило мобільний застосунок “Резерв+”, що дає змогу резервістам оновлювати інформацію про себе та свою бойову готовність. За кілька місяців роботи додаток зареєстрував мільйони користувачів, що значно поліпшило облік призовників. Однак, попри успіхи в цифровізації процесів, залишається невирішеним питання про терміни демобілізації, що продовжує знижувати мотивацію до служби.

Для розв’язання цієї проблеми, вважає експерт, Україна могла б збільшити частку професійних військових, які укладають контракти на тривалі терміни, і встановити максимальний термін служби для мобілізованих. Такий підхід уже застосовувався у 2015–2016 роках і показав свою ефективність. Однак, в умовах високотехнологічної війни, важливий не тільки чисельний склад армії, а і її оснащеність сучасним озброєнням.

Данилюк підкреслює, що Україні необхідно не тільки заповнювати втрати особового складу, а й забезпечити війська сучасним озброєнням, включно з бронетехнікою, артилерією і засобами радіоелектронної боротьби.

“Таким чином, успіх у кінцевому підсумку залежить не тільки від удосконалення українського рекрутингу, а й від якості західної логістики”, — підсумував аналітик.