Вчені дізналися, що сховано на дні популярної у туристів загадкової Синьої діри

Карстові вирви – досить поширений тип природних западин рельєфу, що утворюється внаслідок обвалу чи розмивання стелі над підземною порожниною. Хоча найчастіше карстові вирви можна зустріти на суші, вони також існують і в океані. Одна з найвідоміших і найбільш вражаючих – Велика синя діра поблизу берегів Белізу, пише на сторінках Forbes американський еволюційний біолог із Ратгерського університету Скотт Треверс.

Карстові вирви в морі часто початково були утворені на суші внаслідок обвалення стелі вапнякових печер і вже потім опинилися під водою через підйом рівня світового океану. Велика синя діра, що має діаметр у 330 метрів і глибину у 140 метрів, є типовим прикладом цього явища.

Як пише Треверс, рибалкам Белізу ця підводна карстова вирва відома здавна. Однак світову славу вона отримала лише в середині 20-го століття, коли потрапила до науково-популярного телесеріалу “Підводна одісея команди Кусто”.

У 1971 році знаменитий французький дослідник океану Жак Ів Кусто та його команда на борту дослідницького судна “Каліпсо” прибули до Белізу, щоб дослідити Велику синю діру, розташовану на атолі Лайтхаус-Ріф. Хоча геологи на той час вже певною мірою розуміли походження цієї ідеально круглої западини, експедиція Кусто вперше детально зафіксувала вирву на камеру.

Велика синя діра колись була сухою вапняковою печерою, утвореною під час останнього льодовикового періоду, коли рівень моря був нижчим. Знімки занурених сталактитів, зроблені командою Кусто, підтвердили існуючі геологічні теорії, показуючи, що печера обвалилася і була затоплена, коли рівень світового океану піднявся.

У наступні роки Велика синя діра стала популярним місцем для дайвінгу, приваблюючи морських дослідників, геологів і авантюристів, які прагнули дослідити її таємниці. А в останні роки, завдяки сучасним технологіям гідролокації, почалося справжнє детальне картографування цього об’єкту. Так, у 2018 році вдалося створити першу повну 3D цифрову модель западини.

Під час досліджень також було виявлено товстий шар сірководню на глибині 90 метрів, який блокував доступ кисню та світла, створюючи мертву зону, де не могло вижити жодне морське життя. Нижче вода була абсолютно безкисневою, зберігаючи від розкладання все, що впало, включаючи пластикові відходи та мертві раковини, які опустилися на дно.

Крім того, дайвери спостерігали піщані “водоспади”, що каскадом падали по стінках вирви. Цей процес свідчить про те, що з часом Велика синя діра буде похована під прибережним піском.

Дослідження, проведене в листопаді 2020 року, виявило що відсутність кисню та поступове засипання вирви піском створило ідеальну капсулу часу. На дні вирви лежить майже 9 метрів піску, кожен сантиметр якого є сторінкою в підручнику історії Карибського моря, розповідаючи про те, якою колись була температура моря, штормова активність і навіть яким був вплив людини на океан.

Отримані дані зокрема підтвердили, що температура моря підвищується протягом майже 2000 років, причому важливу роль відіграють довгострокові кліматичні моделі, такі як “Ель-Ніньо” та “Атлантичне багатодекадальне коливання”. Осад також показує, що активність ураганів досягла піку між 900 і 1300 роками нашої ери — під час так званого середньовічного теплого періоду — коли шторми стали більш інтенсивними та частими, розмиваючи берегові лінії та змиваючи більше матеріалу в Синю діру.

Але найдивовижнішим відкриттям стало свідчення впливу сучасної людини. Дослідження виявило раптову зміну складу вуглецю після 1900 року, пов’язану з промисловою революцією та зростанням викидів викопного палива — явище, відоме як ефект Зюсса. Це означає, що навіть ця віддалена підводна воронка, вперше досліджена через свою природну красу, тепер є літописом кліматичних змін, спричинених людиною.