На дні океану знайшли “дорогу до Атлантиди”: вчені пояснили, що це насправді

У 2022 році під час підводних досліджень неподалік Гавайського архіпелагу вчені натрапили на несподівану знахідку, що приголомшила навіть досвідчених науковців. Як пише Indian Defence Review, це відкриття показало, наскільки багато цікавого і незвіданного ховається під поверхнею океану.

Три роки тому камери підводного апарату зафіксували на океанічному дні утворення, що разюче нагадувало бруковану дорогу. Момент відкриття транслювався наживо, і емоції дослідників залишилися на відео, що доступно в інтернеті.

“Ви жартуєте? Це божевілля”, – вигукнув один із вчених, коли камера ковзнула над ідеально рівними плитами.

Поверхня виглядала рівною, поділеною на чіткі сегменти, немов була викладена жовтою бруківкою. Асоціації з легендарною Атлантидою, загубленою на морському дні, виникли миттєво. Проблема була лише в тому, що міфічна Атлантида за легендою була десь в Атлантичному океані, а не в Тихому.

Що насправді знайшли вчені

Попри зовнішню схожість із рукотворною кладкою, жодного сліду давньої культури там не виявили. “Дорога” виявилася застиглим потоком магми, що вкрився тріщинами.

Справа в тому, що при контакті з холодною морською водою розпечена лава підводного вулкану буквально розсипається, утворюючи уламки, які згодом злипаються в масивні шари. Подальші цикли нагрівання та охолодження створюють сильне термічне напруження. Саме воно й спричиняє майже прямокутні тріщини, часто під кутом близько 90 градусів, що й надає породі вигляд цегли.

Щоправда у цьому випадку природа створила аж надто дивовижну регулярність форм, справді схожу на бруківку.

Наукова цінність знахідки

“Дорога до Атлантиди”, знайдена біля Гаваїв, важлива не лише як візуальний феномен. Подібні вулканічні відкладення дають ключ до розуміння вулканічної історії регіону, процесів формування морського дна та умов, за яких виникають глибоководні екосистеми.

Такі структури стають оселищем для численних організмів. Мешканці глибин прикріплюються до скель, ховаються в тріщинах, використовують пористу поверхню для пошуку їжі. У цьому сенсі “дорога” стає осередком життя, що існує далеко від сонячного світла й поверхневих екосистем.

Крім того, історія з “підводною дорогою” підкреслює масштаб нашого незнання. За оцінками Ліги відкриттів океану та Бостонського університету, візуально вивчено лише від 0,0006 до 0,001% глибокого океанського дна – приблизно 3823 квадратні кілометри. Для порівняння, це вдвічі менше за площу Чернівецької області – найменшої в Україні.

Дослідження 2025 року, опубліковане в журналі Science Advances, показало, що основна частина візуальних даних про океанічне дно надходить лише з кількох країн (головним чином США, Японії та Нової Зеландії) та стосується переважно їхніх територіальнихх вод. І в той час як відкрите море становить 58% океанської поверхні, на нього припадає лише 19% усіх наукових занурень. Така нерівномірність суттєво обмежує розуміння геології та біорізноманіття віддалених регіонів.