“Катастрофа Картера”: вчені розрахували ймовірний кінець людства

Відтоді як людство стало розумним видом і почало вивчати космос, ми пройшли довгий шлях до усвідомлення того, що не є центром ні Всесвіту, ні галактики, ні навіть Сонячної системи.

Хоча це стало розчаруванням для нашого самозакоханого виду, усвідомлення цього призвело до відкриттів, які наблизили нас до розуміння істинної природи Всесвіту, пише IFL Science. Незважаючи на те, що деякі гіпотези ставили під сумнів однорідність та ізотропність Всесвіту в усіх напрямках, саме це припущення дало змогу передбачити існування космічного мікрохвильового фону (CMB) і метрики Фрідмана-Леметра-Робертсона-Вокера (FLRW), яка описує Всесвіт, що розширюється, і це пізніше було підтверджено астрономічними спостереженнями.

“Коперниківський принцип – наріжний камінь майже всієї астрономії. Він приймається без сумнівів і відіграє ключову роль у багатьох статистичних перевірках космологічних моделей”, – пояснював Альберт Стеббінс із Fermilab в інтерв’ю Phys.org ще 2008 року.

За його словами, він є наслідком сильнішого Космологічного принципу: не тільки ми не живемо в особливій частині Всесвіту – особливих частин взагалі не існує. Усе всюди однаково (з точністю до статистичних відхилень).

Це надзвичайно зручний принцип, адже він означає, що “тут і зараз” – те саме, що “там і зараз”, а “тут і тоді” – те саме, що “там і тоді”. Нам не потрібно озиратися в минуле, щоб зрозуміти, яким був Всесвіт – достатньо подивитися далеко вдалину, і через величезний час, який потрібен світлу, ми бачимо далеку частину Всесвіту в його минулому. Згідно з Космологічним принципом, їхнє минуле – те саме, що й наше.

Існує також антропний принцип – ідея про те, що свідомі спостерігачі на кшталт нас можуть існувати лише у Всесвіті, придатному для життя. Можливо, існує безліч інших всесвітів, де життя неможливе, і не дивно, що ми перебуваємо саме в тому, де життя можливе. Деякі фізики і філософи вважають, що Коперниківський і антропний принципи можна застосувати не тільки до простору, а й до часу. А невелика частина з них стверджує, що це може допомогти оцінити, скільки людству залишилося існувати.

Цю ідею вперше запропонував австралійський астрофізик Брендон Картер, через що її на певний час прозвали “катастрофою Картера”. Суть проста: ми не повинні вважати, що перебуваємо в особливій точці часу. Якщо за всю історію людства існувала й існуватиме скінченна кількість людей – скажімо, трильйон, – то статистично кожен із нас має припускати, що народився у випадковий момент історії, а не на початку чи наприкінці, де спостерігачів вкрай мало.

По суті, що довше щось існувало, то вищий шанс, що воно протримається і далі – але не нескінченно. Головне припущення – що наше становище в часі випадкове. Астрофізик Дж. Річард Готт 1993 року запропонував просту ідею: якщо наше нинішнє становище в часі не є якимось особливим, то можна припустити, що ми живемо приблизно посередині існування людства – не на самому початку і не в самому кінці його історії.

Виходячи з цього, він розрахував, що ймовірність того, що людство прожило вже приблизно половину свого шляху, досить велика. Іншими словами, якщо подивитися на те, як довго ми існували, то можна приблизно оцінити, скільки часу нам залишилося: від порівнянного до кількох десятків разів більшого проміжку. За цією логікою, кінець цивілізації може настати не найближчими роками, але й не через мільйони років – десь між цими крайнощами.

Передбачити кінець людства складно (якщо тільки це не зроблять за нас роботи або підземні суперрозумні кроти, що залишилися після нас), але Готт застосував свою ідею до Берлінської стіни. У 1969 році він відвідав її і Стоунхендж – відповідно, вони існували близько 8 і 3900 років. Стіна впала через 20 років, що вкладається в передбачений діапазон. Стоунхендж, як і очікувалося, як і раніше існує.

Ця ідея отримала гучне ім’я – “Аргумент Судного дня”. Згідно з розрахунками Готта, якщо прийняти нинішні темпи народжуваності (на 1993 рік), людству може залишитися від кількох тисяч до десятків тисяч років.

Якщо нинішня швидкість народження (близько 145 мільйонів на рік) збережеться, то людство може вимерти менш ніж через 19 000 років, писав він. Щоб продовжити існування до 7,8 мільйона років, потрібно, щоб народжуваність знизилася більш ніж у 400 разів.