Третій раунд стамбульських переговорів завершився провалом. Кремль наполягає на капітуляції, а Зеленський пропонує особисту зустріч з Путіним.
Перемовини між Україною та Росією у Стамбулі несподівано поновилися 23 липня, проте вкотре не дали жодного прориву. Київ вкотре закликав до негайного припинення вогню й початку повноцінних мирних консультацій, однак Кремль відкинув усі пропозиції, обмежившись обговоренням лише технічних питань — передусім обміну полоненими й передачі тіл загиблих. Як зазначає The New York Times, перемовини топчуться на місці й служать передусім демонстрацією для Білого дому, з огляду на вимоги Дональда Трампа просувати «шлях до миру» обома сторонами.
Відразу після завершення зустрічі в Стамбулі Москва повідомила про черговий обмін полоненими, не уточнивши кількість. Раніше з’являлася неофіційна інформація про домовленість за формулою «200 на 200». Президент Володимир Зеленський підтвердив факт обміну, наголосивши, що додому повертаються важкопоранені й тяжкохворі військові. За його словами, з моменту початку стамбульських перемовин Україна змогла повернути понад тисячу своїх громадян.
Втім, саме перемовини, як визнають обидві сторони, очікувано не дали результату. Ще до їх початку The New York Times писало, що ймовірність досягнення компромісу — вкрай низька. Мир залишається недосяжним, оскільки сторони повністю відкидають умови одне одного. За словами аналітиків, відчутного поступу не очікували — лише прогрес у другорядних гуманітарних питаннях, зокрема обміні полоненими та тілами загиблих.
Окрему увагу ЗМІ приділили політичному підтексту передачі тіл, оскільки це дає Кремлю можливість тиснути на Київ, змушуючи озвучувати масштаб втрат. Москва заявила про понад 7000 тіл, які вже передані Україні. У Києві цю цифру не підтверджують.
Основною причиною участі у переговорах The New York Times називає тиск адміністрації Трампа, який зацікавлений у створенні картинки мирного процесу. У публікаціях наголошується: фактичного прогресу немає, а обміни мають внутрішньополітичну вагу, не вимагаючи серйозних поступок.
Росія на тлі незначного просування на фронті має стимул продовжувати бойові дії, щоб закріпити позиції. Україна ж очікує поновлення масштабної військової допомоги від США та Європи, аби зупинити російський наступ і надалі диктувати вигідніші умови.
Прессекретар Кремля Дмитро Пєсков назвав факт обміну полоненими доказом того, що «мирний процес уже дає результати». Водночас він нагадав, що Росія не відмовляється від цілей, поставлених із 2022 року. Це свідчить про наміри Москви зберігати максималістські позиції — від анексії частини українських територій до обмеження її суверенітету.
Київ відкидає вимоги Кремля. Україна наполягає на повному припиненні вогню та гарантіях недоторканності територіальної цілісності. Зеленський заявив, що під час переговорів у Стамбулі йшлося також про повернення депортованих українських дітей та організацію особистої зустрічі з Путіним — єдиного кроку, який, на його переконання, може дати реальний шанс на мир.
У Кремлі цю ініціативу відкинули. Пєсков вкотре назвав Зеленського «нелегітимним», і Москва відмовилася від будь-яких прямих контактів з ним. Ця позиція, з огляду на політичну історію самого Путіна, виглядає відверто цинічною.
Напередодні перемовин обидві сторони заявили про неможливість компромісу. «Проєкти меморандумів абсолютно протилежні», — сказав Пєсков. «Усе, що запропонувала Росія, неприйнятне», — відповів заступник міністра закордонних справ України Сергій Кислиця у коментарі Liberation.
Україна наполягає на довгостроковому припиненні вогню. Натомість Росія вимагає або виведення ЗСУ з чотирьох областей, або підписання «дорожньої карти», що включає демілітаризацію, скорочення оборонного виробництва й припинення західних постачань озброєння — умови, на які Київ принципово не погодиться.
Зеленський окремо згадав про обстріли цивільної інфраструктури напередодні перемовин, зокрема масований удар по енергетичних об’єктах у Сумській області, який залишив без світла понад 200 тисяч домогосподарств.
Глава української делегації Рустем Умеров заявив, що єдиною реальною умовою для мирного прориву є зустріч Зеленського та Путіна. «Ми готові до неї до кінця серпня», — наголосив він. Він підтвердив, що сторони обговорили припинення вогню, звільнення полонених, включно з цивільними, та погодилися на продовження обмінів важкопораненими.
Російська сторона у відповідь запропонувала створити три робочі групи для онлайн-переговорів — з політичних, гуманітарних і військових питань. Крім того, за словами голови делегації РФ Володимира Мединського, Москва запропонувала локальні перемир’я на лінії фронту для евакуації загиблих та поранених.
Росія також заявила про готовність обміну щонайменше 1200 військових і передачі ще трьох тисяч тіл загиблих. Повідомляється, що обидві сторони погодилися на проведення постійних гуманітарних обмінів.
Окремо російська делегація повідомила, що Україна передала список із 339 дітей, яких вивезли до РФ. Частину з них вже повернули, інші — «неповнолітні лише формально», або перебувають у Європі, а не в Росії, заявив Мединський.
Щодо ключового питання — припинення бойових дій — у Москві заявили, що позиції сторін «суттєво розходяться», але РФ готова до подальших контактів. При цьому Мединський зауважив: особиста зустріч Зеленського і Путіна можлива лише після узгодження основ угоди — бо президенти мають «підбивати підсумки, а не починати все з нуля».
Втім, як випливає з реальної динаміки подій, саме Москва блокує той рівень домовленостей, який дозволив би перейти до змістовних перемовин.
Україна пропонує припинити вогонь уздовж лінії фронту й на цій основі розпочати переговори про сталий мир. Москва натомість вимагає не тільки офіційного визнання анексії п’яти регіонів, включно з Кримом, а й капітуляційних умов: скорочення ЗСУ, відмови від зброї, переписування Конституції, зміни влади тощо. Усі ці вимоги є неприйнятними, а деякі — юридично неможливими без скасування основ державного ладу.
Таким чином, навіть ті технічні кроки, які мають очевидну гуманітарну логіку — обміни, перемир’я для евакуацій тощо — Москва використовує виключно для двох цілей: затягування війни й створення видимості мирного процесу для Вашингтона. Адже Путін, зберігаючи контакт із Трампом, прагне не зіпсувати канал комунікації, водночас продовжуючи бойові дії й підвищуючи ставки.
