Група ні до чого: у крові довгожителів знайшли секрет

Люди, яким вдається прожити 100 років і більше, вже не здаються винятком із правил. Їхня кількість зростає в усьому світі, і вони становлять найдинамічніше зростаючу вікову групу. Що ж дає їм змогу дожити до такого поважного віку? Це питання давно турбує науковців, але знайти однозначну відповідь складно — тут важливу роль відіграють і гени, і спосіб життя.

Нещодавно у науковому журналі GeroScience були оприлюднені результати масштабного дослідження, яке дозволило виявити особливості біохімічного складу крові людей, які перетнули столітній рубіж. У проєкті взяли участь 44 тисячі мешканців Швеції віком від 64 до 99 років. Серед них лише 2,7% дожили до 100 років, причому переважну більшість — 85% — становили жінки.

Що саме досліджували?

Вчені проаналізували 12 важливих біомаркерів, які сигналізують про рівень запалення, стан обміну речовин, роботу печінки й нирок, а також ризики недоїдання чи анемії. Серед досліджених показників були рівень глюкози, сечової кислоти, холестерину, креатиніну, альбуміну, заліза та інші.

Що спільного у довгожителів?

З’ясувалося, що люди, які дожили до 100 років, ще з 60-річного віку мали стабільно нижчі показники глюкози в крові, креатиніну та сечової кислоти. І хоча середні значення біомаркерів у довгожителів та інших учасників дослідження загалом були подібними, найстарші рідше демонстрували критичні або небезпечні рівні цих показників.

Наприклад, високий рівень глюкози або креатиніну в молодшому віці майже не зустрічався серед тих, хто дожив до 100 років.

Які показники впливають на довголіття?

Аналіз продемонстрував, що 10 з 12 біомаркерів прямо пов’язані з імовірністю досягнення столітнього віку. Люди з високими рівнями глюкози, сечової кислоти чи креатиніну мали менше шансів дожити до 100 років. Цікаво, що надто низькі показники холестерину або заліза також знижували цю ймовірність.

Що це означає?

Хоча самі по собі відмінності в аналізах не були різкими, вони підтверджують важливу роль метаболічного балансу та правильного харчування в контексті довголіття. Водночас, як підкреслюють автори, цього дослідження недостатньо, щоб стверджувати, які саме звички чи гени відповідальні за досягнення такого віку.