Не просто бутафорія: Перемога Путіна на «виборах» ‒ це небезпека, ‒ Bloomberg

Із точки зору демократії, 87% перемога Владіміра Путіна на «виборах» у РФ цими вихідними була пародією, яка має значення лише як визначальний розділ у трагічній історії втрачених можливостей і руйнувань, на які перетворилися 24 роки його правління. Проте судити російські вибори за стандартами ліберальної демократії сьогодні є небезпечним самообманом.

Про це пише оглядач Bloomberg Марк Чемпіон, який висвітлює події в Європі, Росії та на Близькому Сході.

Перемогу Путіна варто розглядати очима Кремля, тому що історія Росії більше не є історією про непослідовний перехід від комунізму. Він встановив новий і водночас звичний для Росії стиль автократії, який ‒ не вперше ‒ протиставляє себе Заходу. Із цієї точки зору, шарада цих вихідних була цілком успішною частиною політичного театру, який забезпечить важливе тло для повернення Путіна після глибокого військового приниження, якого російські військові, включно з їхнім головнокомандувачем, зазнали в Україні два роки тому.

Однак Путін може розраховувати щонайменше на ще шість років перебування на посаді, що зробить його російським лідером, який найдовшезнаходиться на посаді з часів імператриці Катерини II. Значною мірою помилившись у готовності українців дати відсіч, а Заходу ‒ підтримати їхній опір, Путін, схоже, очікує, що він зможе пережити і тих, і інших. Йому навіть не довелося чекати листопадових президентських виборів у США, щоб Дональд Трамп перекрив потік допомоги Україні з Вашингтона. Контроль Трампа над Республіканською партією вже забезпечив це.

Тим часом Європа, здається, нарешті зрозуміла, наскільки глибоко перемога Росії в Україні змінила б майбутнє континенту. Війна ще не закінчена: українці боротимуться стільки, скільки зможуть, навіть без достатньої кількості боєприпасів, і все ще можливо, що США і Європа знову виявлять свою рішучість. Але якщо цього не станеться, Путін може сподіватися на перемогу ‒ в його очах і в очах багатьох інших ‒ над колективною силою багатого, зарозумілого і мінливого Заходу.

Не менш важливим є те, що російська економіка витримала найтяжчі санкції, які тільки могли запровадити союзники України. Рівень безробіття низький, зарплати зростають, а економіка перебуває на шляху до переходу від долара до опори на виробництво озброєнь і незахідні енергетичні ринки. Авторитет Путіна не викликає сумнівів.

«Я кажу все це з важким серцем, оскільки прожив у Москві близько семи років і бачив потенціал для іншого результату. Це повернення до агресивного авторитаризму не було визначено долею або, якщо вже на те пішло, Організацією Північноатлантичного договору. Це було просто налаштування за замовчуванням для країни з невеликим історичним досвідом», ‒ зазначає оглядач.

Після чотирьох термінів на посаді президента і двох на посаді прем’єр-міністра, в осяжному майбутньому Путін знищив потенціал Росії для розвитку демократичних інститутів, таких як незалежні суди або вільні ЗМІ. Замість них він побудував кумівську клептократію. Він також змарнував величезні переваги мовних, економічних та особистих зв’язків, які Росія мала зі своїми колишніми радянськими сусідами, ставлячись до них у мафіозному стилі, як до власних володінь, а не як до партнерів.

У результаті це призвело до економічних і збройних війн, а не до інвестиційних і торговельних зв’язків. Найбільший актив Росії після її величезних мінеральних та енергетичних ресурсів – надзвичайно талановите молоде покоління математиків та інженерів-програмістів – сотнями тисяч втекли від репресій або призову до армії.

Однак наразі Путін керує функціонуючим суспільством, в якому середній клас може добре жити в Москві та інших великих містах, у той час як у більш віддалених районах він може платити людям в рази більше їхніх крихітних зарплат, щоб вони воювали в Україні. Більшість росіян, схоже, погоджуються на таку угоду, а також на його пропозицію обміняти більшу особисту свободу і процвітання на «відновлення російської могутності і гордості».

Виступаючи з переможною промовою пізно ввечері в неділю, Путін упивався тим, що він явно вважає своїм успіхом у змаганні із Заходом в Україні, коли він сказав своїм прихильникам, що всі його «грандіозні» плани тепер будуть досягнуті. Це обіцянка, для виконання якої йому не потрібні ні вільні вибори, ні повага до прав людини, а лише наївність і слабкість Заходу.