Чи може бомбосховище захистити в разі ядерного вибуху: пояснення фахівців

Слід розуміти, що здатність бомбосховищ захищати людей від потужної спеки та вибуху ядерної бомби неоднакова. Все залежить від того, де розташований бункер і яка якість бомби.

Про це розповів Норман Клейман, доцент кафедри наук про охорону навколишнього середовища та директор курсу підготовки фахівців з радіаційної безпеки в Школі громадської охорони здоров’я Мейлмана при Колумбійському університеті.

За словами Клеймана, бомбосховища з’явилися під час Холодної війни, коли США та Радянський Союз натякали на взаємно гарантоване знищення за допомогою ядерної зброї. Уряди обох країн розробили програми будівництва притулків у великих громадських будівлях, а також заохочення людей будувати бункери всередині або зовні своїх будинків. Можливо, деякі люди, які рекламували ці сховища, хотіли заробити грошей під час кризи.

Насправді ж бункер не обов’язково гарантує безпеку у разі ядерного вибуху. Його ефективність залежить від якості як бомби, так і притулку.

У виданні пояснюють, що сучасна ядерна зброя дуже відрізняється від зброї середини 20-го століття. Зараз ядерна зброя набагато потужніша, в основному тому, що вона вибухає з використанням іншої реакції, ніж під час Другої світової та холодної війни. Ядерні бомби 1950-х років мали осердя з радіоактивного елемента плутонію або ізотопу урану-235, в яких атоми поділялися в процесі, званому поділом, викликаючи величезний вибух. Ці бомби були типом ядерної зброї, відомої як атомні бомби або бомби поділу.

Як зазначив Клейман, розмір цих пристроїв був набагато меншим, ніж у нинішньої ядерної зброї. Але тепер це бомби, які використовують водневий синтез для створення вибуху. Ці бомби використовують описаний атомний вибух просто для того, щоб викликати більший термоядерний вибух. Цей вибух може мати радіус вибуху до 160 км. Для порівняння, бомби, використані в Хіросімі та Нагасакі, мали радіус вибуху близько 1,6 км. З цих двох видів ядерної зброї термоядерні бомби, що працюють на водневому синтезі, набагато потужніші за атомні бомби, що працюють на розподілі.

“Якщо ви знаходитесь за 1000 км від термоядерного пристрою, можливо, вам допоможе притулок. Але якщо ви десь у радіусі поразки, то ударна хвиля, жар, вибух – все це вас знищить”, – констатував Клейман.

Не останнім є питання радіації. Клейман сказав, що можна збудувати бункер, який гарантуватиме захист, але стіни повинні бути облицьовані 0,9-1,5 метра бетону та сталі, а також свинцю. Цей свинець вбудований у стіни та дверні отвори притулку, тому непошкоджений бункер є невеликим ризиком впливу на його мешканців. Щобільше, вхід має бути зигзагоподібним, аби відбивати радіацію, яка поширюється прямими лініями.

Важливими є такі фактори:

• бомбосховище має бути ефективною конструкцією, яка витримає вибух і погодну радіацію, а це частково, залежить від того, де воно знаходиться щодо вибуху
• скільки матеріалу є між вами й випромінюванням внаслідок вибуху
• наскільки добре воно може утримувати радіоактивні опади або матеріали, які утворюються.

Смертельна радіація зберігається протягом декількох днів після вибуху, тому якщо ви хочете пережити початковий вибух, вам доведеться залишатися в бункері, щоб уникнути радіоактивних опадів. Тому він має містити усе необхідне на той час, який вам потрібно буде залишатися там (близько тижня), а також провітрюватися, не впускаючи жодної радіації всередину. Цей термін залежить від того, наскільки далеко притулок розташований від вибуху.

“Але це не означає, що воно безпечне, це просто означає, що рівень радіації є досить низьким, щоб ви не померли від гострого отруєння. Рак — це один із величезних довгострокових ризиків впливу радіації, але це й інші наслідки можуть не виявитися протягом десятиліть”, – визнає Клейман.

Отже, хоча бункер всього за кілька миль від вибуху не буде особливо корисним, гарний притулок у десятках миль від вибуху може захистити мешканців від радіації на кілька днів.

“Це справді питання екранування. Екранування від спеки, екранування від вибуху та екранування від радіації”, – завершив Клейман.