Назвали декілька сценаріїв кінця диктатора Лукашенка

Самопроголошений правитель Білорусі Олександр Лукашенко ніколи не втрачає можливості показати себе вірним партнером Путіна. Це він нещодавно продемонстрував, лякаючи можливим конфліктом у так званому Сувалкському коридорі – вузькому перешийку, що об'єднує території держав Балтії з Польщею та відокремлює Калінінградську область Росії та Білорусь.

При цьому білоруський диктатор, постійно маневруючи, зумів уникнути повної анексії Білорусі з боку Російської Федерації. Зараз ми можемо говорити про якусь проміжну її форму – «напіванексію», коли він, уже не контролюючи логістику та аеродроми у своїй країні, формально ще зберігає умовний контроль над державними органами управління, КДБ, поліцією та армією. Поки РФ веде війну в Україні, Путін, якщо не станеться нічого несподіваного, ладен миритися з такою ситуацією невизначеності. Адже він давно запланував Білорусі місце на кшталт відродженого СРСР, але без участі в ній України не бачить сенсу форсувати це питання, пише Віктор Каспрук, wordpress.com.

Сам білоруський диктатор побоюється відкрито приєднатися до війни в Україні через кілька причин. Постійно відтягуючи це питання, він ще теоретично зберігає собі можливість відступу – вичікує, хто переможе. І коли ситуація в Росії різко почне змінюватися на гірше, економіка просяде, її політичні еліти почнуть відкриту боротьбу між собою, а в РФ запустяться процеси некерованості та дезінтеграції – у нього, за умови правильних і вчасно прийнятих рішень, з’явиться певний шанс поборотися за отримання хоча б малої політичної індульгенції від Заходу.

Лукашенко може заявити, що, незважаючи на тиск і «викручування рук» з боку Кремля, йому все ж таки вдавалося уникати прямого втручання білоруської армії у військові дії протягом усієї війни. А те, що російські війська вторглися з Білорусі на територію України 24 лютого 2022 року, залежало вже не від нього. Адже йому не було чим стримувати російську армію, яка вже знаходилася на білоруській території. Але це може сказати пізніше, якщо зможе протриматися остаточно цієї війни. А зараз він змушений виступати перед міжнародною спільнотою у жалюгідній ролі дресованої мавпи Путіна, яка намагається не виконувати всі накази з Кремля.

Крім того, сама білоруська армія несе небезпеку для узурпатора. На відміну від КДБ та поліції, військові не мають до нього особливої ​​лояльності. Саме тому Лукашенко не ризикує провести мобілізацію, без якої не зможе приєднатися до війни в Україні. А у разі виникнення критичної ситуації в країні військові як організована дисциплінована сила могли б розгромити лукашенківських силовиків і назавжди відправити його до Москви.

Водночас, як маріонетка Москви, Лукашенко заручився підтримкою китайського лідера Сі Цзіньпіна , що стало вагомим чинником стримування Кремля. Вправно граючи на розбіжностях між Пекіном та Москвою, Лукашенку вдалося отримати від Китайської Народної Республіки геополітичний ярлик на правління, оскільки там зацікавлені мати свого васала на території Європи.

2024 може стати переломним для білоруського диктатора. Йому має виповнитись 70 років, і 30 із них він нелегітимно править у Білорусі. Очевидно, що останній диктатор Європи втрачає свою мертву хватку, його (здоров’я підірвано десятиліттями всіляких надмірностей, хворобами та зайвою вагою https://charter97.org/ua/news/2024/4/12/591177/), але на політичну пенсію він вийти не може. Як і передати країну своєму спадкоємцю – сину Коліньку, та й кожному зі свого найближчого оточення.

Лукашенко не хоче відправляти білоруські війська воювати в Україну, переслідуючи власні внутрішні цілі, але все одно – він є співучасником злочинів Путіна. Не розуміти цього не може. Оскільки саме цей диктатор дозволив завозити російських солдатів у свою країну для навчання та подальшого вторгнення на територію сусідньої незалежної держави. Він зробив усе, щоби підтримати російський геноцид в Україні.

Проте було б ризиковано вважати, що питання вступу Білорусі у війну є одноосібним рішенням самого Лукашенка. На якомусь етапі російсько-української війни Путін може змусити білоруського диктатора приєднатися до неї. Не виключено, що досі відмовлявся, посилаючись на нечисленність своєї армії.

Звісно, ​​білорусам не під силу самим розпочати наступ на Україну з півночі, аби захопити частини Київської, Чернігівської, Житомирської та Волинської областей. Але коли у Кремлі запахне паленим, у Путіна може з’явитися ідея другого фронту, який розсіє та підірве сили українських військ. Одним із варіантів реалізації цієї ідеї є створення об’єднаної російсько-білоруської армії, де основні офіцерські посади передадуть росіянам.

Однак у військовому плані це навряд чи мало серйозний ефект, оскільки такі об’єднані збройні сили все одно були б нечисленними і недостатньо боєздатними. А знаючи, які порядки зараз панують у російських військах – не виключено, що повстання, масові втечі чи саботаж ще більше послаблять моральний дух такої гібридної армії.

До початку повномасштабного вторгнення здавалося, що Лукашенко хоче повторити фокус 2014 року: заявляти про свою лояльність до Москви, але одночасно прикидатися нейтральним, намагаючись остаточно не спалити всі мости із Заходом. Але сьогодні колишні зв’язки із західниками майже зруйновані, і Кремль пильно стежить, щоб вони не відновились. Лукашенко повністю залежить від Путіна. Без нього він би давно відійшов у історію. Ці два диктатори стали «політичними сіамськими близнюками».

Вони зневажають один одного, але коли Путін щось галюцинував про людей із переможними генами, то мав на увазі не лише росіян, а й білорусів.

Щоб там не озвучував публічно давно вже нелегітимний білоруський керівник, він не менш обережний за італійського диктатора Беніто Муссоліні . Той не приєднався до Гітлера, доки стало ясно, що Франція програє. Коли Україна досягне успіху, Лукашенко підкреслюватиме свою фактичну непричетність. Хоча саме він увімкнув зелене світло путінським убивцям на українському кордоні.

Лукашенко має два сценарії майбутнього: поганий і ще гірший. Якщо він відправить війська до України, то стане вкрай вразливим удома, адже його вплив на країну послабшає. Не відправить, і Росія програє загарбницьку війну – він точно втратить контроль над Білоруссю, і може бути відсторонений від влади насильно та повторити долю Муссоліні.

Зараз Лукашенко намагається утримуватись від прямого приєднання до війни в Україні, силою примушуючи білоруський народ до покори. Кожен невірний рух загрожує крахом цієї імперії страху. Диктатор є злочинцем, але не ідіотом. Він чудово бачить, що росіяни застрягли в Україні. Якщо дати втягнути Білорусь у війну – він ризикує втратити армію, і тоді його тиранія розсиплеться. У Росії готуються до літнього наступу на Україну У цьому контексті важливо, яку роль Путін відводить Білорусі. Чи має Путін важіль тиску на Лукашенка, щоб спонукати його піти на відверто самогубний крок?

Хоча у Москви залишається ще один варіант: ударити з Білорусі по Україні тактичною ядерною зброєю, розраховуючи на те, що відповідь прилетить білоруською територією. Звичайно, це наївно, однак Путін тримає в запасі і це рішення – незважаючи на те, що неодноразово отримував попередження від Заходу, що відповідь буде миттєвою. І може означати як кінець його правління, а й зникнення Росії з карти світу.

Дуже схоже, що Путін та його найближче злочинне оточення розглядають кілька варіантів втягування Білорусі у війну, і не лише проти України. Якщо Путін із Лукашенком спробують заблокувати Сувалкський коридор, а потім вторгнутися до держав Балтії – це одне. А коли загроза це зробити виявиться брехливим маневром, щоб відвернути увагу від ймовірного російського наступу з боку Білорусі на Україну – це зовсім інше.

Протягом 30 років узурпації владі Лукашенку неодноразово вдавалося уникати політичних пасток з боку Кремля. Зараз він має пройти складний іспит на підтвердження цієї майстерності.

Тут до позитиву можна зарахувати те, що самопроголошений правитель мало схвильований долею Білорусі після завершення його правління. Головне – його сім’я та його життя. Тому заради порятунку він буде готовий на все.

Можливість відірвати Білорусь від Росії з’явиться лише після поразки останньої. Це, напевно, означатиме і її відрив від Лукашенка. Адже він украв у білорусів 30 років їхнього майбутнього.

І за це самопроголошеному правителю обов’язково доведеться відповісти, як і за всі скоєні злочини: безслідні зникнення своїх політичних супротивників, тортури та вбивство політичних ув’язнених, пограбування білоруського народу, контрабанду нафтопродуктів та фальсифікацію виборів, хоч би що він там далі робив.