Російський політтехнолог Аббас Галлямов пояснив, чому на фронті в Україні непропорційно багато представників національних республік — таких як Бурятія, Чечня, Дагестан чи Башкортостан. За його словами, справа не в етнічній приналежності, а в соціальному статусі.
Хто йде на війну — і чому
Галлямов вважає, що більшість мобілізованих — це селяни, а не представники тієї чи іншої національності. Спільна риса цих людей — низький рівень доходів, ізоляція від центрів ухвалення рішень і високий рівень залежності від місцевої влади.
“Селянина легше обробити. Він сам, його родичі, джерела доходів — усе на видноті. На селі адмінресурс традиційно сильніший, а населення покірніше”, — зазначив експерт.
Нацреспубліки — лідери за часткою сільського населення
За офіційною статистикою:
- У середньому по РФ сільське населення становить 25%.
- У Бурятії та Башкортостані — понад 40%.
- У Чечні — 62%, у Дагестані — 55%, у Калмикії — 54%, в Адигеї — 53%.
- У республіці Алтай — 71%.
Тобто, саме ці регіони — основні “постачальники” мобілізованих, бо там легше мобілізувати людей завдяки впливу влади та економічній вразливості населення.
Гроші — ключовий мотив
Селяни, які опиняються без стабільного заробітку, погоджуються на військову службу, бо:
- контрактні виплати здаються великими порівняно з їх звичайними доходами;
- вони не мають альтернатив для заробітку в рідному регіоні.
Тож у системі, де держава шукає “зручних” мобілізованих, бідність і ізольованість стають фактором ризику.
