Стало відомо, як спецпідрозділ ГУР звільняв Харківщину

Командир другої штурмової роти “Кракена” Куджо поділився деталями бойових завдань спецпідрозділу ГУР МО і спогадами про те, як Сили оборони наступали на Харківщині.

На всіх картах, де з листопада 2021-го позначались можливі плани російського вторгнення, Харків був однією з точок, куди ворог точно нанесе удар. Ще з початку лютого місцеві ветерани “Азову”, футбольні фанати “ультрас” та інші активісти почали гуртуватись, аби в разі нападу протистояти противнику. Вже до обіду 24 лютого таких добровольців зібралось близько тисячі.

Після успішної оборони Харкова та звільнення Вільхівки на базі цього угруповання у березні 2022 року був створений спецпідрозділ Головного управління розвідки Міноборони – “Кракен”. Так у давнину почали називати міфічне гігантське морське чудовисько. Село Руська Лозова на трасі “Харків-Бєлгород” у квітні 2022-го підрозділ вже звільняв вперше під своєю новою символікою. Тоді ж у цій операції разом з бійцями спецпідрозділу брав участь і начальник ГУР Кирило Буданов, пише rbc.ua

Співрозмовник видання Ігор на псевдо “Куджо” – командир другої штурмової роти “Кракена”. Він – звичайний харків’янин, який до великої війни не мав жодного стосунку до армії.

“Велика війна для мене, як і для більшості цивільних, почалася 24 лютого. Зранку подзвонила мама. Вийшов на балкон, а там – канонада. Перший день – шок”, – розповідає Ігор.

Він пообіцяв на той момент майбутній дружині, що сам не піде до війська, доки не викличуть. Однак вже 25 лютого стояв під дверима ТЦК, щоби піти добровольцем на фронт.

“Приїхав до військкомату – зачинений. Подався на збір ТРО, а там: “Немає військового досвіду – поки що не потрібен”. За два тижні я оббігав і записався в усі підрозділи ТРО Харківської області. Потім знайома скинула оголошення, що без досвіду беруть на навчання до спецпідрозділу “Кракен”. Коротке КМБ і – в бій”, – каже Куджо.

Питомник

Першим завданням, в якому брав участь боєць в лавах “Кракена”, став штурм Питомника весною 2022-го. Це селище, яке розташоване відразу на півночі від Руської Лозової.

“Ми пішли туди ще не обстріляні, і найбільше, за що я хвилювався – як почуватимуся, коли буде приліт. Боявся, щоб не заклинило. На щастя, приліт мене особливо не вразив”, – пригадує Куджо.

Питомник – це найвища точка на північному напрямку, панівна висота, з якої росіяни вели вогонь по Харкову. За кілька кілометрів стояла 200-а Печенізька бригада РФ з Мурманської області. Повернення контролю над Питомником було необхідним, щоби, по-перше, утримати Руську Лозову. По-друге – відтіснити ствольну артилерію від Харкова.

“Заходили пішки. Ліс густий. За кілька метрів нічого не бачиш, а під час бойових дій у Питомнику відстань у контактних боях не перевищувала 10-20 метрів. Наш передовий загін наштовхнувся на ворога, викликав підмогу… Навкруги стрілкотня, стоїть російська мотолига (МТ-ЛБ)… Спочатку не розумієш що робити, бо навичок насправді ще не було. Але ми відвоювали і зачистили позиції, ще й трофеїв понабирали”, – каже розвідник.

Противника вибивали з Питомника впродовж двох діб. Селище було деокуповано 10 травня. Українським захисникам вдалось закріпитися на висоті, хоча ворог ще пару місяців не полишав спроб повернути собі втрачені позиції. Судячи з перехоплень спецпризначенців ГУР, росіяни зазнали тут величезних втрат – до 75% особового складу. Звільнення Питомника, а до того Руської Лозової, дало змогу “видихнути” Харкову, пояснює Куджо.

Біголорівка

“Отримали завдання зайти у селище – пошуміти, покурити і піти”, – пригадує розвідник про наступну операцію, в Білогорівці Луганської області у липні 2022 року. На той час це була одна з найгарячіших точок фронту.

“Бригада, яка там стояла, нас відверто проводжала… Нам тиснули руки і запитували де ми залишаємо речі, щоб передати у підрозділ. Всі розуміли, що у ворога там серйозні сили і закріплені позиції. Пам’ятаю, їхали на нервах, розуміли – буде нелегко”, – пояснив співрозмовник.

Проте коли “Кракен” зайшов до селища, виявилось, що росіян там немає – у них якраз була перезмінка: одні з позицій пішли, а інші ще не підійшли. Бійцям спецпідрозділу пощастило спокійно зайти і закріпитись біля місцевого магазину.

“Пам’ятаю, ротний розставляє людей по позиціях, і раптом прилітає у кут будинку. “Хто там стріляє?”, – розсердився. Я тоді був взводним, кажу: “Так то ж по тобі стріляють”. Тоді всі зрозуміли – почалося”, – розповідає Куджо.

Бій був такої інтенсивності, що півдня, які бійці провели там, пролетіли наче півгодини. “Кракен” обійшовся лише кількома “трьохсотими”. Натомість втрати ворога становили близько 60 осіб – вбитими. Ще двоє окупантів потрапили в полон.

“Я пам’ятаю, вибіг назустріч побратим, обіймає мене: “Братику! Живі!”. Такі моменти для мене дуже цінні. Коли виходиш з бою без втрат – це найбільше щастя. Хоча кожен з нас усвідомлює, де він і яка небезпека на нього чекає”, – каже співрозмовник.

Початок харківського наступу

У вересні 2022-го Збройні сили за участі спецспідрозділів “Кракен”, Нацполу, Нацгвардії, ССО розпочали наступальну операцію на Харківщині. Відправною точкою стало невеличке, ще на той час окуповане ворогом містечко Балаклея. Ретельне планування цієї операції та численні відволікаючі маневри дозволили нашим бійцям швидко просунутися в місті. Бійці “Кракена” підняли український прапор 8 вересня о 16:00 і доповіли президенту України про деокупацію Балаклеї.

“Війна для мене складається з епізодів, моментів, які емоційно вражають. Дуже запам’яталася Балаклея. Ми в’їжджали на техніці у звільнене місто, назустріч вибігли мама з донькою років 14-ти. Вони вітали нас, тримаючи український прапор, і плакали. Їхні обличчя до сих пір перед очима. Це дуже сильно мотивує”, – каже командир.

Коли місто зачистили і підійшло підкріплення, спецпризначенці ГУР рушили далі до Осколу. Бійці “Кракена” змогли форсувати річку, незважаючи на спроби ворога підірвати всі мости, і вибили росіян з лівобережної частини міста Куп’янськ. Це забезпечило Силам оборони плацдарм на лівому березі і можливість навести понтонні переправи. Далі спецпризначенці зачистили селище Куп’янськ-Вузловий, Подоли та ще низку населених пунктів. У селі Подоли Куджо отримав легке поранення, поки охороняв росіян, яких взяли в полон.

“Почало прилітати. Пам’ятаю, по рації повідомили, що в наш тил пройшла група з п’яти росіян. Я ліг і саме в той момент поруч зі мною впало. Було відчуття, що хтось сильно вдарив по нозі. Пам’ятаю, біжимо з побратимом, якого теж зачепило, я шкутильгаю і кажу йому: “Оце ми з тобою фартові!”. Потім – картина: обидва лежимо на кушетках в одній операційній. Він мені доcі згадує цю фразу про “фартових”, – посміхаючись каже розвідник.

Українським військовим тоді крім регулярної російської армії протистояли найманці з ПВК “Вагнера” і загони “БАРСа”. Загалом під час контрнаступу у Харківській області “Кракен” втратив 9 бійців.

Про втрати та світлі моменти

“Як би цинічно це не звучало, але, готуючись до операції, ми завжди прораховуємо кількість можливих 300-х. Коли йдуть такі бої, без поранених майже ніколи не буває. Коли дивлюся на своїх хлопців, кожен – особистість, кожен має свої переваги, вади, кожен фахівець… Як командир я іноді дивлюся на них і навіть думка, що когось із них можна втратити – нестерпна. Жодного неможливо замінити”, – каже Куджо.

За його словами, найважче для командира – повідомляти про загибель найріднішої людини батькам, дружині, дітям побратима. Він завжди просить у них пробачення за те, що не вберіг.

“Але одна мама сказала мені: “Раніше я мала одного сина, тепер у мене їх понад 100″. Так і є, ми завжди приїжджаємо на дні пам’яті, дні народження, допомагаємо. Є батьки, які після загибелі сина хочуть потрапити у наш підрозділ. Я завжди кажу, що не беру людину, яка хоче померти. Помста – найгірший мотиватор, бо тоді людині байдуже, загине вона чи ні”, – пояснює командир. За його словами, ворогів слід сприймати як шкідників, яких треба позбутися.

Між спецопераціями Куджо взяв коротку відпустку і вирушив у Харків, щоб одружитись. Його дівчина сама зробила йому пропозицію, зізнається розвідник. Після одного з завдань вона зателефонувала і запитала: “Візьмеш мене за дружину?”.

“Ну звісно ж візьму!”, – кажу. Насправді, я вдома дуже мирний чоловік, навіть сказав би “каблук”, дружину ставлю за головну, бо саме вона маленька і тендітна – найбільша моя підтримка та мотивація. А ще я мрію про п’ятьох собак і власний дім. Хочу побудувати місце спокою для нас після війни. Щоб нікуди не бігти, не поспішати, нічого ні за кого не вирішувати”, – додав Куджо.