Проректор КПІ Анатолій Мельниченко: Бізнес вже відчуває нестачу кваліфікованих кадрів, особливо інженерів

Повномасштабна війна, а до того два роки пандемії COVID-19 завдали важкого удару системі освіти в Україні – від середньої до вищої і вищої технічної. Виїзд дітей за кордон, переривання навчального процесу через обстріли і повітряні тривоги, перебої з електроенергією, недостатність фінансування. У таких надскладних умовах українські виші намагаються утримувати високу якість навчання, готують фахівців для перемоги і повоєнної відбудови України і навіть впроваджують нові технології для підвищення власної стійкості.

Про тенденції і виклики, які постали перед вищою технічною освітою в Україні, вирішення кадрової кризи в економіці, цифровізацію освітнього процесу і комерціалізацію інтелектуальної власності ми поговорили з Анатолієм Мельниченком, проректором з навчальної роботи КПІ ім. Ігоря Сікорського, кандидатом філософських наук, професором.

Як ви можете оцінити якість вищої освіти після двох років пандемії і вже понад двох років повномасштабної війни?

Анатолій Мельниченко: Повномасштабна війна, а до того COVID-19 негативно вплинули на всю систему вищої освіти, зокрема на систему вищої технічної освіти. Університетам під час пандемії довелося шукати нові форми взаємодії і зі студентами, і з викладачами. Не у всіх університетів це виходило оптимально, але разом із тим треба їм віддати належне – українська система вищої освіти впоралась з викликом, адже навчальний процес здійснювався в різних формах. Водночас виникли ризики щодо зниження якості освіти.

За декілька останніх років у системі вищої технічної освіти відбулися зміни. В багатьох університетах здійснювалася підготовка фахівців, які край мало контактували безпосередньо з обладнанням. Саме тому наш університет ухвалив рішення проводити практичні і лабораторні заняття для інженерних фахівців в очному режимі. Наша стратегія – і надалі розширювати цю роботу, але в нинішніх умовах це впирається у місткість укриттів. Ми потроху збільшуємо кількість таких занять і не тільки для фахівців-інженерів, а і для інших спеціальностей. Це виклик не лише для КПІ, а загалом для всіх вишів країни.

У 2022 році, коли почалися удари по енергетичній інфраструктурі, ми зробили низку заходів, які забезпечили безперервність навчання. Інформаційні системи, які дозволяють адмініструвати освітній процес, ми перенесли в захищені хмарні середовища. Довелось шукати нестандартні відповіді в частині організації освітнього процесу на відключення світла. Вдалося бути гнучкими, але зберігати прихильність до збереження якості навчання.

Яка ситуація у вашому університеті з укриттями, чи їх достатньо?

Анатолій Мельниченко: Загалом їх достатньо для тих здобувачів освіти і працівників, які наразі працюють в очному режимі. Для розширення кількості освітніх компонент, за якими проводитимуться заняття в очному режимі, в університеті триває облаштування додаткових укриттів. Це одна з ключових задач. З одного боку, місткість укриттів в навчальних приміщеннях така, що за певних змін у розкладі, введення двох змін, тощо, дозволила б майже всім студентам відвідувати очні заняття. Але є інша сторона – гуртожитки. І тут вже ми не можемо маніпулювати розкладом, тому що студент живе в гуртожитку постійно, і якщо вночі буде оголошено тривогу, він повинен спуститися в укриття. Взаємодіючи з профільним міністерством, з іноземними партнерами, ми рухаємось для того, щоб розширювати місткість укриттів і в гуртожитках.

В цьому контексті пандемія допомогла вишам із методологічним і технічним забезпеченням онлайн-навчання

Анатолій Мельниченко: Так, з одного боку технологічно університети ще тоді дещо модернізувалися і широко почали використовувати дистанційні технології навчання, але загальна ситуація складніша. В умовах домінуючої дистанційної форми освітньої взаємодії мотивація до навчання у студентів падає. Виникають соціалізаційні проблеми, коли студенти і викладач знайомі тільки через екран монітора, не відбувається повноцінної соціалізації, тобто інкультурації. Актуалізується ризик імітації освітньої діяльності.

Чи можна на це вплинути, допоки безпекова ситуація залишається складною і перейти на офлайн-навчання не завжди є можливість?

Анатолій Мельниченко: Це питання до двох сторін освітнього процесу. В цих умовах викладач має ставати більш вимогливим до себе і тих, кого навчає, урізноманітнювати контрольні завдання таким чином, щоб забезпечувати залученість студента до процесу отримання знань. А студент повинен бути більше  самовмотивованим.  Якщо давати суто типові завдання – тести, якісь письмові роботи, які можна легко виконати за допомогою ChatGPT, – це і буде імітацією навчання. На жаль, невмотивовану людину таке може  влаштовувати.

З іншого боку, є і позитивний момент дистанційної форми навчання – поштовх розвитку інформаційних технологій і платформ у закладах вищої освіти.

Анатолій Мельниченко: Ми суттєво наростили різні цифрові сервіси. Модернізували  систему «Електронний Кампус», створили автоматизовану систему «My.KPI» – рішення, які полегшили рух до цифровізації, призвели до зникнення певних паперових взаємодій. Наприклад, в нас є вже тільки електронні відомості. Викладач, перебуваючи в аудиторії, зі смартфона може її заповнити. Наша цифровізація призвела до зникнення залікових книжок. Студент в електронному кабінеті бачить свої оцінки. Інформаційна система зразу зберігає всю інформацію в базі даних. Вже три роки як ми перестали друкувати залікові і витрачати на це кошти.

Ми створили платформу дистанційного навчання «Сікорський». Вона побудована на двох підсистемах: Google Workspace і LMS Moodle. Суттєво розширили свою телекомунікаційну інфраструктуру. КПІ – один з небагатьох університетів, в якому потужно розвинений електронний документообіг. Він відчутно знизив кількість паперів. Фактично в нас електронна взаємодія по всіх офіційних документах: договори, службові записки, накази, розпорядження, регламенти, тощо. Кожен керівник підрозділу має свій електронний кабінет. Більше немає потреби витрачати час і бігати поверхами адміністративного корпусу, щоб узгодити якийсь документ.

Які нові проєкти плануєте в напрямку діджиталізації?

Анатолій Мельниченко: Усунути ще більше бюрократичних процедур. Плануємо створення додатків, які будуть взаємодіяти з нашими інформаційними системами. Це буде така собі університетська «Дія». Активно працюємо концептуально над питанням інтеграції технологій штучного інтелекту у навчальну діяльність і в управлінські процеси.

Вже розробили політику використання технологій ШІ в академічній діяльності. Якщо говорити про адміністративну діяльність, будемо впроваджувати технології ШІ, які дозволять, наприклад, покращити систему підбору кадрів, формування кадрового резерву. Працюємо над інформаційною системою працевлаштування студентів і випускників. Наприклад, є запит роботодавця щодо фахівця, і система генеруватиме для нього найкращий варіант з огляду на різні критерії.

Використання ШІ у навчальному процесі – дуже дискусійна тема в академічному середовищі. Як ви до цього ставитесь?

Анатолій Мельниченко: Якщо ШІ використовується студентами виключно для генерування тексту, який потім буде видаватися за авторський, – це погана історія, бо студент апелює до машини, а не до власного інтелекту. Але ми зараз говоримо не про технології генеративного характеру, а про ті, які підвищують ефективність процесу, коли прибираються якісь рутинізовані речі. Нам важливо  щоб студент розумів процеси розрахунків та логіку отримання результату, а самі розрахунки можуть здійснюватися з використанням ШІ не витрачаючи зайвий час.

Зараз хочемо за допомогою ШІ формувати найбільш оптимальний розклад. З оглядом на наповненість груп студентами, наявність тих же укриттів в корпусах, оптимально компонувати так звані вибіркові дисципліни з дисциплінами загального циклу. Це підвищить якість планування та організації освітнього процесу.

Чи готовий КПІ до законодавчих змін у системі фінансування здобуття вищої освіти та запровадження грантів на вищу освіту?

Анатолій Мельниченко: Це – виклик для всіх університетів з точки зору профорієнтаційної роботи, навіть оплати праці. Тому що освітній грант на навчання може не покрити повну вартість навчання, і тоді студент має доплачувати з власних коштів. Університетам вже доведеться між собою конкурувати за студента. Виші і так конкурують за хорошого абітурієнта, але тепер доведеться конкурувати ще й за абітурієнтів з грантами, тобто з грошима на оплату навчання. Вбачаю в цьому стимули для розвитку університетів, удосконалення та оновлення освітніх програм, які мають відповідати викликам сучасної економіки, високотехнологічного бізнесу і, найголовніше, потребам Сил оборони України.

Тобто, допоможе вирішити споконвічну проблему – відірваність вищої і вищої технічної освіти до потреб реального ринку?

Анатолій Мельниченко: Так, КПІ працює над максимальною орієнтацією підготовки на практику. Ми суттєво наростили кількість так званих програм дуальної освіти. Коли частина навчального плану виконується в стінах університету, а частина  – не менше 25% – виконується на підприємстві. У такій моделі підприємство бере на себе відповідальність за формування відповідних компетенцій. Це хороша практика і наш університет тут є лідером. Дуальну освіту ми відпрацювали з підприємствами енергетичного сектору, військово-промислового комплексу. Ми розуміємо, що студент отримує гранично хороші знання практичного характеру на обладнанні, на якому йому доведеться працювати, взаємодіючи з людьми, з процесами, навіть володіючи певною документацією. Щороку проводимо опитування бізнесу і одне із зауважень роботодавців до студентів – відсутність навичок роботи зі службовою документацією. Є ціла низка службових документів, технічних регламентів, які інженеру доводиться створювати і супроводжувати. Дуальна форма освіта вирішує цю проблему.

Крім того, ми ввели систему так званих сертифікатних програм. Вони дозволяють в межах загальної освітньої програми професіоналізувати людину, заточити її під конкретний фах. Коли студент не просто обирає будь-які дисципліни за бажанням. А обирає конкретний перелік – сертифікатну програму – в ній у певній логіці побудовані конкретні дисципліни саме під його спеціалізацію. В 2020 році ми розпочинали цю ініціативу і сьогодні маємо більше восьмидесяти сертифікатних програм.

Україні прогнозують серйозний кадровий голод через війну. Власне він вже відчувається. Як це позначається на вищій технічній освіті?

Анатолій Мельниченко: Підприємства дійсно вже відчувають нестачу кадрів, особливо інженерів. Для університетів зараз не є проблемою працевлаштувати хорошого фахівця на непогану зарплату. До нас зараз надходять листи від різних компаній, які готові взяти інженерів-механіків, інженерів в галузі електроніки, радіотехніки, телекомунікацій тощо. При цьому часто стартова зарплатня стартує з 30 тисяч гривень. Погодьтеся, для молодої людини це непогано. Більше того, є підприємства, які навіть надають службове житло. Якщо казати про інженерів IT-технологій, стартова зарплата ще вища.

Як повномасштабна війна вплинула на студентський контингент, адже чимало абітурієнтів виїжджають з країни, кількість іноземних здобувачів освіти впала. Яка ситуація в КПІ?

Анатолій Мельниченко: Протягом першого року повномасштабної війни мав місце певний відтік молоді. Будемо відверті, зараз багато дітей навчаються в чеських, польських, словацьких, німецьких університетах, навіть британських. Вони часто отримують гранти на безкоштовне навчання, стипендії. Але основний аргумент – це фактор безпеки.

Загалом ми не маємо дуже відчутного зниження числа студентів. Зокрема, й через власні зусилля для підтримки якості освіти. На певних спеціальностях маємо навіть збільшення кількості здобувачів. У деяких випадках, при тому що ринок праці дуже потребує інженерів, інтерес молоді до окремих інженерних спеціальностей падає. Це може обернутися трагедією для України, для української економіки. Тому тут важлива суттєва підтримки таких галузей. Наприклад, матеріалознавства, повірте, це вкрай важливо. Візьмемо новітню броню для танка – її неможливо виготовити без хороших матеріалознавців. Так само важко створити навіть сучасний бронежилет 5-6 класу захисту без такого роду технологій.

Є багато інших спеціальностей, на які, на жаль, не завжди хочуть йти студенти навчатись. Але тут є й питання якості середньої освіти. Постійні переривання навчального процесу під час тривог, відключень світла, домінування дистанційної взаємодії не можуть позитивно впливати на якість шкільної освіти. Це призводить до того, що в майбутньому абітурієнт може стикатися зі складнощами при опануванні матеріалу у вищій школі. Взаємозв’язок між якістю середньої і вищої освіти насправді дуже тісний.

Щодо іноземних студентів – їхня чисельність дуже знизилась з початком повномасштабної війни. Є країни, які не просто не рекомендують, а категорично забороняють своїм громадянам перебувати в Україні. Але попри це ми трохи виходимо з цієї ситуації, у нас є студенти-іноземці, робимо все, щоб залучити більше.

Велика війна актуалізувала необхідність вишам залучати зовнішнє фінансування, не спираючись виключно на кошти державного бюджету. Але чи можливо зараз залучати інвестиції, враховуючи безпекову ситуацію?

Анатолій Мельниченко: Ми інтегруємось до європейського освітнього простору. Наші університети вже зрозуміли, що в Євросоюзі є кошти, які виділяються у вигляді грантів, на проєктну діяльність. У рамках співробітництва з європейськими університетами можна отримувати гранти на певні дослідження або, наприклад, гранти за програмою Erasmus+ рівня КА2. Це гранти, які спрямовані на інституційні зміни у системі вищої освіти. Це джерело доходів має стати зараз одним із важливих, бо бюджет України сьогодні здебільшого сконцентрований на потребах оборони і безпеки. Тут є повне розуміння того, що університети повинні вміти заробляти кошти самостійно. І не тільки надаючи освітні послуги. Наприклад, комерціалізувати свої наукові розробки, продавати ліцензії, а науково-педагогічні працівники отримувати роялті за користування їхніми винаходами. Як варіант, надавати особливі експертні, сертифікаційні чи інші послуги бізнесу. Це дуже важливо для того, щоб зберегти трудові колективи, зберегти унікальні науково-педагогічні школи. Як на мене, Україна тримається серед іншого і завдяки науково-педагогічним школам, інтелектуальному потенціалу, яким ми завдячуємо мережі університетів, академічних інститутів. 

До речі, нині ми спостерігаємо величезне збільшення нібито інтересу до аспірантури

Анатолій Мельниченко: Кількість аспірантів в Україні зараз точно не прямо пропорційна кількості проривних досліджень. Який відсоток серед цих людей справді хоче проводити реальні дослідження, результати яких матимуть наукову новизну? Це фактично стало викликом для університетів: тримати частину людей, які фактично імітують освітньо-наукову діяльність чи бути принцовими у цих питаннях. Міністерство освіти і науки зараз вжило певні запобіжники. Я вітаю рішення підвищити прохідні бали в єдиному вступному іспиті з англійської мови та тесті загальних навчальних компетентностей. Ми не можемо дозволити перетворити наші університети на баналізований інструмент ухилення від мобілізації.

Яку роль ви відводите вищій освіті у досягненні перемоги?

Анатолій Мельниченко: Як ми вже побачили протягом цієї війни, значущість мають як нові технології, так і люди. І не просто люди, а добре підготовлений людський капітал.  Освіта має стати тією точкою докладання наших зусиль, яка в кінці-кінців дасть нам суттєву перевагу над ворогом. В першу чергу, це підготовка інженерних фахівців, здатних створювати нові засоби радіоелектронної боротьби, безпілотні системи (літальні, наземні, морські), нові матеріали і речовини, технології  в сфері медичної інженерії, робототехніку тощо.

Водночас, ми маємо і думати про те, хто буде відновлювали Україну після війни. Наприклад, ми вже зараз розуміємо, що необхідно мати найближчим часом пул фахівців у галузі енергетики. Навіть за поодинокими повідомленнями Міністерства енергетики України ми бачимо, що в результаті російських атак електрогенерація на теплових станціях суттєво скорочена, схожа ситуація на гідроелектростанціях. Тому в системі освіти ми повинні готувати фахівців, здатних проектувати, створювати та експлуатувати нові енергосистеми, ефективніші та захищеніші. Наш університет бачить запит з боку енергетичних компаній на наших фахівців.

Що є особливістю хороших вітчизняних науково-педагогічних інженерних шкіл? Це глибока фундаментальна підготовка. Тому, окремі сучасні реформи в царині освіти не повинні створити загроз фундаменталізації підготовки. Але не тільки інженерних фахівців потребуватиме наша країна найближчим часом. Йдеться про потребу у фахівцях з фізичної реабілітації, соціальної роботи тощо. Не можу не відзначити, що в цьому сенсі КПІ імені Ігоря Сікорського забезпечує якісну підготовку за повним спектром спеціальностей.

Чи могли б ви сказати декілька слів про те, якою ви бачите вищу освіту в майбутньому?

Анатолій Мельниченко: Перш за все вища освіта має враховувати тенденції розвитку суспільства як у глобальному, так і у національному вимірах. Сьогодні ми бачимо, що у світі відбувається трансформація парадигми розвитку від четвертої промислової революції до Індустрії 5.0. Вища освіта повинна бути не в ситуації постійного наздоганяння суспільних чи технологічних змін, а навпаки бути їх рушієм.