Світ готується до виборів нового Папи: яку роль відіграють кардинали

Рішення щодо нового понтифіка очікують у найближчі тижні.

Після офіційного оголошення про смерть Папи Франциска, яке пролунало з Ватикану у понеділок, Римо-католицька церква вступає у період змін. Майже 1,4 мільярда католиків у світі звертають погляди до Колегії кардиналів, які мають обрати нового главу Церкви. Очікується, що кандидатура наступного понтифіка відобразить зміни, започатковані Франциском, зокрема підтримку реформаторських ініціатив.

Про це пише Reuters.

Сама процедура обрання нового Папи є суворо конфіденційною і розпочнеться після поховання Франциска. Лише тоді, коли білий дим здійметься з труби Сикстинської капели, стане відомо, що Церква отримала нового духовного лідера.

Участь у виборах беруть кардинали віком до 80 років. Станом на 21 квітня їх було 135, з яких 108 призначив сам Франциск, 22 ‒ його попередник Бенедикт XVI, а ще п’ять ‒ Іван Павло ІІ. Всього у Колегії налічується 252 кардинали.

Більшість виборців у конклаві є особами, яких підніс до рангу кардиналів саме Франциск, що може суттєво вплинути на результат голосування. Саме Папа має виняткове право призначати кардиналів, які, зі свого боку, не лише керують єпархіями і ватиканськими відомствами, а й формують майбутнє Церкви.

За роки свого понтифікату Франциск провів десять консисторій ‒ церемоній призначення нових кардиналів. Він систематично розширював географію Колегії, призначаючи представників із країн, де католицизм не має глибоких коренів або де Церква зростає найшвидше. Серед таких країн ‒ Руанда, Кабо-Верде, Тонга, М’янма, Монголія, Південний Судан і Швеція. Такі призначення сигналізували про прагнення відійти від європоцентризму та зробити Церкву більш відкритою.

На противагу цьому, Франциск свідомо оминав деякі традиційні центри католицизму. Наприклад, він не призначав кардиналів у таких великих архиєпархіях, як Лос-Анджелес і Сан-Франциско, де на той момент служили консервативні архиєпископи. Натомість надав перевагу єпископам, які поділяють його бачення ‒ як, наприклад, архиєпископу Вашингтона Роберту МакЕлрою, котрий виступає за відкритішу позицію Церкви у питаннях екології та ставлення до ЛГБТК-спільноти.

На момент обрання Франциска у 2013 році кардинали з Європи становили 52% виборчої групи. Наразі ця частка скоротилася до 39%. Найбільшою післяєвропейською групою стали представники Азії та Океанії ‒ близько 20%.

Такий зсув у структурі виборців збільшує ймовірність того, що новим Папою стане неєвропеєць ‒ як і Франциск, перший понтифік із Латинської Америки за всю історію. Цей тренд, що бере початок ще за понтифікату Павла VI, значно прискорився за Івана Павла ІІ ‒ першого неіталійського Папи за понад чотири століття.

Хоча кардинали пенсійного віку не мають права голосу на конклаві, вони беруть участь у Генеральних конгрегаціях ‒ нарадах, що передують голосуванню. Саме під час цих зустрічей формується колективне бачення Церкви і образ майбутнього понтифіка.

Незважаючи на кількісну перевагу кардиналів, яких призначив Франциск, результат виборів не є гарантованим. Історія показує, що кардинали можуть обрати людину з відмінними поглядами, якщо вважають її найкращим кандидатом у конкретний історичний момент. Саме так сталося з Франциском: у 2013 році він був “аутсайдером”, але його обрали як людину, здатну провести реформу Ватикану після кризового періоду.

Наступне обрання Папи стане випробуванням не лише для Колегії кардиналів, а й для глобальної Церкви, яка стоїть перед новими викликами ‒ від збереження внутрішньої єдності до актуалізації своєї ролі у стрімко змінному світі.

Як відбувається обрання нового Папи: процедура папського конклаву

Після смерті Папи Римського до Ватикану з’їжджаються кардинали з усього світу, щоб взяти участь у складній і глибоко символічній процедурі обрання нового понтифіка. Цей процес, відомий як папський конклав, супроводжується суворими правилами, традиціями та заходами безпеки, що мають на меті забезпечити конфіденційність і незалежність вибору.

Перед початком конклаву кардинали беруть участь у щоденних зустрічах ‒ так званих загальних конгрегаціях, під час яких обговорюють стан справ у Католицькій церкві та визначають риси, якими повинен володіти майбутній Папа. У цих зустрічах можуть брати участь усі кардинали, незалежно від віку. Водночас право голосу мають лише ті, кому ще не виповнилося 80 років.

Згідно з традицією, перед початком конклаву дотримуються 15 днів жалоби за померлим понтифіком. Утім, Папа Бенедикт XVI у 2013 році вніс зміни до Апостольської конституції, дозволивши за згодою кардиналів розпочати конклав раніше ‒ або щонайбільше через 20 днів після смерті Папи, якщо частині учасників потрібен додатковий час на прибуття до Риму.

Сам конклав проходить у Сикстинській капелі, в одному з найвідоміших і найсвятіших приміщень Ватикану. Історично до 1978 року, коли обрали Івана Павла І та Івана Павла ІІ, кардинали тимчасово мешкали у приміщеннях поруч із капелою. Після конклаву 2005 року, який завершився обранням Папи Бенедикта XVI, для проживання кардиналів під час голосувань почали використовувати гостьовий дім Санта-Марта. Це сучасне приміщення з близько 130 кімнатами, яке під час конклаву опечатується, а учасників щодня доставляють до капели спеціальним транспортом.

Термін “конклав” походить від латинського cum clave, що означає “під ключем”. Цей вираз з’явився у XIII столітті, коли кардиналів буквально зачиняли в приміщенні, щоб змусити їх швидше дійти згоди та захистити процес від зовнішнього впливу. І сьогодні учасники повністю ізольовані від зовнішнього світу: їм заборонено користуватися телефонами, інтернетом і читати новини. Ватиканська поліція застосовує електронні засоби контролю, щоб гарантувати дотримання суворих правил конфіденційності.

У перший день конклаву кардинали проводять лише одне голосування, у наступні ‒ по два щодня. Щоб обрати Папу, кандидат має отримати кваліфіковану більшість ‒ дві третини голосів плюс один. Якщо після 13 днів голосування нового понтифіка не обрали, процес переходить у фінальну стадію: відбувається другий тур між двома кандидатами, які отримали найбільше голосів. Водночас вимога щодо двох третин плюс один голос залишається чинною, що сприяє досягненню єдності та унеможливлює обрання компромісної фігури без належної підтримки.