“Їхня війна – у Раді?”: соцмережі вибухнули після виправдань депутатів щодо мобілізації

Їхню відмову від служби виправдовують “важливою державною функцією”, але суспільство — не вірить. У соцмережах — шквал обурення.

“Чому не я, а чому не вони?” — українці ставлять незручні запитання

Під час обговорення теми мобілізації в ефірі телеканалу “Перший” старший лейтенант 2 Центру рекрутингу Ігор Швайка заявив, що кожен громадянин повинен чесно відповісти собі на запитання: чому він не служить?

Але коли справа дійшла до народних депутатів, у глядачів виникло ще більше запитань — чому вони не на фронті?

“Вони виконують іншу функцію” — офіційне виправдання

За словами Швайки, народні депутати не можуть піти воювати, бо виконують “важливу державну задачу”. Додатково уточнюється: багато з них мають бронь — як і ті, хто виробляє дрони чи забезпечує критичну інфраструктуру.

“Парламент має працювати. Вони тримають на своїх плечах економіку України”, — зазначив офіцер.

Цимбалюк: “Відправити всіх депутатів на фронт — це подарунок для росії”

Нардеп Михайло Цимбалюк також долучився до обговорення. За його словами, заклики мобілізувати депутатів — на руку ворогу.

“Якщо всіх депутатів відправити на фронт, у країні почнеться політичний хаос. Це було б ідеальним для росії”, — вважає він.

Цимбалюк також додав, що до роботи парламентарів справді є багато зауважень, але їхня роль у воєнний час — критично важлива.

А соцмережі — не вірять

Коментарі під публікаціями — емоційні, з іронією і гнівом. Люди не сприймають аргумент про “хаос”, якщо депутати покинуть Раду, і не розуміють, чому саме їх вважають незамінними:

• “А зараз у нас немає хаосу? Все прекрасно?”
• “Де діти депутатів, чому їх не мобілізують?”
• “Ховають українські гроші за кордоном — ось їхня функція”
• “Вони нас тримають за дурнів”
• “Хай сини депутатів підуть служити — країна не завалиться”

Люди вимагають рівності

Головне, що дратує українців — це несправедливість. У той час як звичайні чоловіки змушені йти на фронт без права вибору, політики та їхні родини залишаються в безпеці. Історії про “державну важливість” виглядають, на думку багатьох, як цинічне прикриття власного страху та привілеїв.