Армію змушують “ловити своїх”: чому бусифікацію переклали на ТЦК, а не на поліцію

Мобілізація в Україні дедалі частіше викликає не лише страх, а й втрату довіри.

Про це різко говорить Дмитро Кухарчук, звертаючи увагу на небезпечний перекіс у ролях державних інституцій, пише Про все ck.ua.

“Коли армію змушують ловити своїх – відбувається деградація образу Воїна — Каже Дмитро.

Цю фразу він називає ключем до розуміння нинішньої ситуації. За законом усе виглядає чітко — ТЦК відповідають за облік, повістки, ВЛК і рішення про мобілізацію, а Національна поліція — за перевірку документів, встановлення особи, затримання і примусовий привід. Якщо спростити, ТЦК ухвалюють рішення, поліція забезпечує примус.

Але на практиці все працює навпаки. Ті, хто не є правоохоронцями, змушені виконувати їхні функції, а структура з монополією на примус намагається залишатися осторонь. Причина, за словами Кухарчука, не в конкретних людях і не в окремих відомствах. Це наслідок політичного цинізму та інституційної підміни ролей.

Він прямо говорить, що політично вигідніше берегти імідж поліції, навіть якщо для цього доводиться жертвувати репутацією Збройних Сил України. Токсичну функцію примусу перекладають на армію, хоча вона за своєю суттю не каральний орган. Армія — це про честь, жертовність і захист.

Коли військових змушують “ловити своїх” і взаємодіяти з цивільними як з об’єктом тиску, Воїн перестає бути носієм сенсу і стає інструментом. Це руйнує не лише довіру до інституцій, а й саму внутрішню логіку війни. Примус — функція поліції, сенс — функція армії. І коли держава міняє їх місцями, вона втрачає власну ієрархію цінностей.

Також варто згадати, що якби росія не вторглась в Україну, та не почала війну, ніхто б не проводив мобілізацію в Україні. Саме росія змусила нас захищатися, саме вона знищує наші міста, катує військових, гвалтує жінок та дітей. Мобілізація це єдинний наш спосіб вижити.