“Раніше переганяли всіх, як мух”: провідники через Тису обирають гірські маршрути, — The Economist

Холодні води Тиси, якою проходить кордон між Україною та Румунією, часом виявляються набагато складнішими, ніж на це розраховують громадяни України, які намагаються перейти річку. Про це пише The Economist.

Група з трьох осіб нещодавно спробувала переплисти річку. Стрімка течія забрала найсильнішого плавця на 200 метрів вниз за течією. Двох інших віднесло на вдвічі більшу відстань, за їхніми словами, лише завдяки невеликому диву вони все ж таки опинилися на іншій стороні.

“На той час, як ми вибралися, ми ледь могли дихати, — сказав 24-річний Матвій. — Ми мало не потонули”.

Щонайменше 33 людини потонули з початку війни, наймолодшій з них — 20 років. Кількість загиблих, імовірно, набагато вища, вважають у прикордонній службі України, оскільки тіла все ще залишаються застряглими в очереті під водою і навряд чи їх коли-небудь знайдуть.

Після того, як знайшли десятий труп, офіційні особи стали публікувати фото і відео без купюр, намагаючись відлякати інших.

За даними румунської сторони, тільки за перші три місяці року було зафіксовано 2373 випадки незаконного перетину кордону з України.

Південна заплава Закарпаття служить відправною точкою для більшості переходів. Район здавна заробляв завдяки близькому кордону: контрабандою бензину, сигарет тощо. Місцеві населені пункти, заможні за українськими мірками, багато в чому зобов’язані таким незаконним оборудкам. Але становище на ринку змінилося і місцеві контрабандисти перемикнулися з сигарет на ухильників від мобілізації.

За словами Матвія, він заплатив 5000 доларів. В одному прикордонному місті журналістам вдалося швидко знайти провідника, який запропонував 3500 доларів. Він скаржиться на те, що його робота весь час ускладнюється.

“Два тижні тому ми переганяли їх, як мух, — пояснив він. — Тепер там сотня солдатів, куди не глянь”.

За наказом зі столиці цей район було посилено підрозділами Національної гвардії та десятком нових контрольно-пропускних пунктів. Офіцери швидко змінюються, пояснив провідник, а це означає, що з будь-ким із них складно встановити ділові стосунки. Тепер він віддає перевагу гірським маршрутам до Румунії, що може зайняти від десяти годин до кількох днів.

“Навіть не намагайтеся через річку. З якоїсь причини вони продовжують знаходити тіла в річці. Я не розумію, чому”, — пояснив провідник.

Інший місцевий провідник, на ім’я Василь, стверджує, що річка залишається найбільш слушним маршрутом. Телефоном він розповів, що цим шляхом переходить туди й назад, навіть щоб провідати сім’ю на нещодавній православний Великдень. Його маршрут займає кілька годин.

“Потрібно просто знати місця. Я можу показати тобі, де перейти дорогу, не намочивши яйця”, — пояснив Василь.

За його словами, нещодавно він допоміг переправитися групі з 96 українців за один день. Це було вище середнього, зазвичай за день — близько 30-40 осіб.

Прикордонна служба України не підтверджує ці цифри. Але представник відомства каже, що нові прикордонні засоби захисту, датчики й дрони зупиняють 7 із 10 перш ніж чоловіки встигнуть дістатися до річки.

“Хлопці не звикли до закону. Вони ламаються одразу, щойно ми їх зупиняємо. Легко зрозуміти, що вони роблять”, — пояснив представник ДПСУ. Спійманих штрафують і передають службам безпеки. Багато хто випробовує удачу знову і знову. Одного зупиняли чотири рази.

Представниця ДПСУ показала небезпечну ділянку річки трохи вище за течією від села Тересва. Саме звідси Матвій вирушив холодним ранком кілька тижнів тому о 5 ранку. Шлях до води вимагає короткого переходу з подальшим небезпечним спуском слизькими та нерівними берегами. Річка, крижана навіть наприкінці травня, здається оманливо спокійною, але часто буває несподівано бурхливою. Провідники вважають за краще переправляти людей під покровом ночі, тому часто не говорять про складнощі з переходом через річку. Чоловіки травмуються, у них виникають м’язові спазми, вони чіпляються за гілки.

“Тіло стає некерованим після п’яти хвилин перебування в холодній воді, навіть у гідрокостюмі”, — пояснила представниця ДПСУ. — Додайте течію, паніку, темряву, і жертва перестане боротися за своє життя”.

Розповідаючи про свій досвід, Матвій сказав, що не пам’ятає, щоб бачив якихось прикордонників, коли був у річці. Можливо, через страх і темряву він їх не помітив.

На час переходу через річку гіди вже давно залишили свою групу з порваними гідрокостюмами та неясними інструкціями. Але все ж українці в гідрокостюмах дісталися до найближчого румунського села, де їх прийняли місцеві жителі. Поліція заповнила документи та поставила печатки в паспортах, які вони везли із собою у водонепроникних сумках.

Матвій зараз перебуває в іншій європейській країні, намагається зробити кар’єру інженера, яку, за його словами, в Україні довелося б перервати. Він розуміє, що інші українці можуть його критикувати, але каже, що він керувався інстинктом виживання.

За його словами, він достатньо надивився на “сафарі” у своєму місті на заході України, де військкоми нишпорять вулицями в пошуках потенційних новобранців. Він усе ще вірить у свою країну, Україна продовжить боротьбу за свободу і незалежність, після війни вона, можливо, зможе відновитися. Але це вже буде без нього.

“Країна для мене більше не існує. Шляху назад немає”, — пояснив він.