Українські біженці у Швейцарії: які зміни їх чекають

Станом на початок березня 2024 року, тобто через два роки після початку агресії, у Швейцарії проживають близько 66 тис. осіб з ВНЖ категорії S.

Політичне керівництво країни, зокрема уряд та Федеральна рада, вважає за необхідне на даному етапі зосередити зусилля кантонів Швейцарії на сферу зайнятості українців. Про це пише Swissinfo.

«Альтернативи міграційному статусу S у нас просто не було» ‒ згадує Клаудіо Мартеллі, заступник директора Державного секретаріату у справах міграції (SEM, підрозділ Мін’юсту Швейцарії). Створений у 90-ті роки в період війни в Югославії цей статус замислювався як оперативна відповідь міграційних властей країни на раптове виникнення масових потоків біженців, які прагнуть залишити регіон, в якому ведуться активні бойові дії.

Оскільки в такій ситуації неможливо довго і ретельно перевіряти клопотання кожного біженця, і оскільки активні бойові дії становлять для таких людей пряму та безпосередню загрозу, то було вирішено мати міграційний формат, який віддає перевагу порятунку життів, а не бюрократичним процедурам – при тому розумінні, що гостра гуманітарна та міграційна криза не триватиме вічно і що після її завершення всі біженці, які набули такого статусу, повинні будуть повернутися на батьківщину.

«Те, чого досягли кантони, громади та міста на першому етапі кризи дуже вражає», ‒ каже Клаудіо Мартеллі. У Швейцарії система надання притулку вибудувана відповідно до принципів федералізму у напрямку зверху донизу: рішення про надання притулку приймає федеральна влада, у їхньому розпорядженні є федеральні центри прийому та первинного розміщення біженців. Суб’єкти федерації, кантони, мають обов’язкові квоти розміщення у себе біженців. Тому в результаті саме кантони і несуть основне навантаження щодо фінансування проєктів із остаточного розміщення та соціальної інтеграції осіб, яким було надано статус біженця. Але так працює ця система лише у «мирний час».

Увага до «українського питання»

Нині лише 20% українських біженців працездатного віку мають постійну роботу, і це незважаючи на те, що економіка Швейцарії відчайдушно потребує робочої сили. У цьому сенсі українські біженці та біженки є ідеальними кандидатами: у середньому вони мають значно вищий рівень освіти, ніж навіть самі швейцарці, вони не стикаються з особливими труднощами щодо культурної інтеграції у швейцарське суспільство. Тому Федеральна рада розглядає як цілком досяжну мету подвоєння числа українців та українок, які мають роботу, вже до кінця 2024 року до показника 40%. Такі плани Кабмін озвучив ще в листопаді минулого 2023 року.

Той, хто працював психологом в Україні, не може просто так влаштуватися на аналогічну роботу у Швейцарії ‒ окрім визнання дипломів перешкодою тут часто є ще й мова. «Ніхто не очікував, що війна триватиме так довго, тому ніхто не думав про необхідність організовувати для біженців мовні курси та запускати програми професійного перенавчання, все це не вважалося абсолютно необхідним», ‒ каже Андрій Лушницький, почесний консул України у Швейцарії. Однак якби біженці були готові дещо змінити свій трудовий профіль та взятися за дещо іншу роботу, то тоді вакансій вони знайшли б у достатній кількості.

У цьому переконана Даніелла Лютцельшваб  із «Швейцарської Асоціації роботодавців». Проблеми є й у роботодавців, які часто не знають, де ці люди і як їх знайти. Крім того, малі та середні підприємства, що утворюють на 99% основу економіки Швейцарії, просто не мають необхідних ресурсів для запуску рекрутингових процесів та професійного пошуку кандидатів серед українців.

«Вирішити цю проблему можна було б з опорою на потенціал галузевих асоціацій та об’єднань», ‒ переконана Даніелла Лютцельшваб. «Багато хто навіть не знає про можливості, що існують у Швейцарії. Їм не вистачає інформації та комунікації», ‒ вважає Філіп Бергер, керівник відділу SEM, який займається питаннями дозволів на роботу. Він стверджує, що федеральний уряд бачить та нібито визнає наявність цієї проблеми.

Сприяння працевлаштуванню

У березні 2024 року обидві палати парламенту, Національна рада та Рада кантонів, прийняли рішення спростити процедурну сторону питання та замінити вимогу отримувати дозвіл на роботу інформаційною онлайн-реєстрацією факту знаходження біженцем роботи або роботодавцем працівника чи робітниці з числа біженців. Даніелла Лютцельшваб вітає будь-які заходи такого роду, але вона, як і раніше, скептично оцінює кінцевий ефект одного лише переходу від дозволів до реєстрації.

«Передусім нам потрібна передбачуваність. Важко наймати працівників, не маючи жодного поняття про те, як довго вони ще пробудуть у Швейцарії або як довго ще діятиме сам міграційний статус S. І хотілося б, щоб федеральний уряд заздалегідь повідомляв нам про всі свої рішення в цій сфері».

Непогано було б поширювати і передовий досвід, наприклад, кантона Во. Там рівень зайнятості біженців з України був значно нижчим (10%), ніж у середньому по німецькомовній Швейцарії, тому кантон розробив свій власний підхід до цієї проблеми. Про це нам розповідає Ізабель Море, депутат кантонального парламенту та голова департаменту Міністерства економіки кантону. За її словами, українці, на відміну від інших біженців, явно не мають наміру провести залишок свого життя в Швейцарії, тому в кантоні В основну увагу приділяється тепер короткостроковим практично орієнтованим програмам навчання та перенавчання тривалістю в кілька тижнів, закінчивши які люди відразу могли б приступати до роботи.

В даний час спільно з галузевою асоціацією GastroVaud кантон реалізує пілотний проєкт із набору працівників для індустрії громадського харчування. «Такий підхід особливо доцільний у всіх тих галузях, де спостерігається висока плинність кадрів», ‒ говорить Ізабель Море. 

Вона не вважає особливо доцільним кроком квоту, встановлену Федеральною радою на рівні 40%. «Насправді якимось чином влаштовані можуть бути всі сто відсотків біженців, причому не обов’язково як чорнороби. Неповнолітні біженці повинні навчатися в школі, 18-25-річні могли б здобувати вищу освіту, ті, хто страждає на психічні або фізичні захворювання, повинні лікуватися, а не працювати. Важливими є мовні курси, крім того, є ще й матері, яким потрібно доглядати своїх дітей, а в Швейцарії з цим і без того важко», ‒ пояснює Ізабель Море.

Як пише Swissinfo, у кантоні Во, зараз проживає приблизно 3600 осіб з України віком від 18 до 65 років. Причому нам зовсім нічого не відомо про те, що роблять приблизно 2000 людей із цього списку. Вони не зареєстровані на біржі праці (RAV), вони не зверталися по дозвіл на роботу. «Можливо, вони працюють звідси віддалено на українські компанії чи відвідують якісь курси, не звертаючись до офіційних інстанцій. Ми нічого про це не знаємо. Тому пропонуємо цим двом тисячам для початку зареєструватись. Щоб допомогти людям індивідуально та підтримати їх, нам потрібно елементарно знати, яка їхня поточна ситуація. Той, хто не виконає прохання про реєстрацію, має заплатити штраф, але це не тому, що ми хочемо зобов’язати їх працювати, а для того, щоб нам краще розуміти їхню ситуацію», ‒ зазначає голова Департаменту економіки кантону Во.

До слова, у березні 2022 року та квітні 2022 року кількість біженців, які прибували до Швейцарії, становила від 22 до 23 тис. осіб на місяць відповідно. В останні місяці цей показник був на рівні від 1300 до 2300 осіб на місяць. За даними SEM, з початку війни в Україну повернулося щонайменше 16 тис. осіб. Однак, швидше за все, реальна кількість набагато вища, бо проконтролювати такі від’їзди практично неможливо. Оплачувану роботу у Швейцарії мають близько 22% українських біженців працездатного віку. Рівень зайнятості серед чоловіків становить 25,2%, серед жінок – 20,4%. 

Особливе питання – мовна компетенція. Останнє опитування на цю тему проводилося восени минулого 2023 року Державним секретаріатом з міграції в режимі онлайн, в ньому взяли участь 1 100 осіб. Згідно з результатами, лише 6% респондентів заявили, що можуть спілкуватися у повсякденному житті літературною німецькою мовою. Приблизно 61% заявили, що не знають літературної німецької мови.