Життя під камерами. Чи порушить відеомоніторинг право українців на приватність

В Україні розглядають можливість запровадження тотального відеоспостереження з метою підвищення рівня безпеки. За допомогою камер і систем розпізнавання облич правоохоронці зможуть запобігати злочинам. Такі нововведення передбачає законопроект №11031.

Розповідаємо про те, чи не порушить цей законопроект право українців на приватність.

Чи порушить відеомоніторинг право українців на приватність

Законопроект № 11031 “Про єдину систему відеомоніторингу стану публічної безпеки” внесли до порядку денного ВР. Якщо його ухвалять, то за допомогою мережі камер правоохоронці зможуть стежити за громадянами та транспортними засобами у публічних місцях, вулицях, парках, на територіях освітніх та медичних закладах тощо.

“З одного боку, масове відеоспостереження може допомогти у боротьбі зі злочинністю та забезпеченні безпеки громадян. З іншого боку, воно може суттєво обмежити права людини на приватність, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами, до яких Україна приєдналася”, – пояснює адвокат Дмитро Франчук.

За його словами, в Україні право на приватність захищається Конституцією, зокрема статтею 32, яка гарантує захист персональних даних та забороняє збирання, зберігання, використання і поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Закон України “Про захист персональних даних” регулює обробку та захист персональних даних, що може включати дані з відеоспостереження.

“Однак, чи достатньо цих норм для забезпечення ефективного захисту приватності громадян у контексті масового відеоспостереження – це питання залишається відкритим”, – додає Франчук.

Також стаття 301 Цивільного кодексу України зазначає, що фізична особа має право на особисте життя та право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя.

“У цій статті також вказано, що обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду, а також за її згодою”, – каже адвокат Ярослав Хлівний.

Він також наголошує, що межі нашої свободи завершується там де розпочинаються межі свободи іншої особи і чинне законодавство регулює приватність нашого побуту в саме такому розумінні.

“У законопроекті вказано, що зібрані матеріали можуть зберігатись до 15 років. Однак, не вказано чи зберігаються всі записи в режимі реального часу з кожної камери чи система буде зберігати лише окремі ситуації. Зберігати такий масив інформації дорого та складно, тому не виключено, що зберігання буде вибірковим”, – зауважує Хлівний.

Що каже міжнародне законодавство

Стаття 8 Європейської конвенції з прав людини гарантує право кожного на повагу до його приватного та сімейного життя, житла та кореспонденції. Проте, це право може бути обмежене у випадках, якщо це необхідно для національної безпеки, захисту громадського порядку або запобігання злочинам.

“У Великій Британії система відеоспостереження є однією з найбільших у світі, і вона активно використовується для запобігання злочинності. Проте, вона також стала об’єктом критики через занепокоєння щодо масового стеження та втрати приватності. У Китаї система розпізнавання обличчя викликає значні дебати про порушення прав людини, зокрема стосовно свободи вираження поглядів та права на приватність”, – каже Франчук.

Він додає, що варто враховувати міжнародний досвід та вивчити помилки, які були допущені іншими країнами при впровадженні подібних систем.

“Якщо у ваших діях не буде ознак правопорушення, відеоматеріал не зберігатимуть, тоді й не буде порушення приватності. Дискусія щодо дотримання приватності позбавлена сенсу, оскільки кожний гаджет збирає більшу кількість інформації, чим ми можемо уявити, а система відеонагляду дозволить зробити безпечними дороги та міста”, – додає Хлівний.

Експерти вважають, що перед ухваленням законопроекту необхідно провести широкі громадські обговорення та розробити детальний механізм контролю за його виконанням. Це дозволить збалансувати інтереси безпеки та приватності.