Через дефіцит зброї: Українська молодь боїться стати “гарматним м’ясом” на війні

Лінія фронту стає трохи ближчою для тисяч військозобов’язаних українців. Більшість з них не приховують, що їм страшно йти на фронт.

Як йдеться у матеріалі The Sunday Times, молодь розривається між мобілізацією та втечею. У військовозобов’язаних залишається все менше шансів на ухилення від мобілізації.

Наприкінці минулого року президент Зеленський оголосив про плани призвати 500 тисяч військових. Верховна Рада розпочала обговорення законів щодо мобілізації. Цього тижня Зеленський нарешті ввів у дію закон, який зменшить мінімальний вік призову з 27 до 25 років і скасує статус “обмежено придатний”.

На полі бою Росія має значну перевагу в озброєнні. На тлі блокування допомоги від США Україна намагається наростити темпи мобілізації. 

“Через два роки відтоді, як російські війська відступили від Києва, в українську столицю повернулося тривожне відчуття нормальності, хоча й переривалося нищівними ракетними ударами. На Подолі знову запрацювали техно-клуби”, – пише видання.

Журналісти поспілкувалися з відеопродюсером, який назвався Дмитром (чоловік відмовився називати справжнє ім’я). Він сказав, що вживає заходів обережності, щоб уникнути призову. Між містами України він їздить лише вночі, щоб уникнути ТЦК, і приготував тисячі євро на хабарі.

“Я не хочу служити. Не знаю, що ще сказати. Мені страшно. Я не хочу йти”, – додав 31-річний Дмитро.

Жорстокий розрахунок

Рік тому здавалося, що в Росії не вистачає людей, які бажають воювати. Найманці “Групи Вагнера” пропонували вбивцям і ґвалтівникам свободу в обмін на службу на передовій. Володимир Путін був змушений публічно оголосити про плани залучити сотні тисяч людей до “сво”.

Після чергової фіктивної перемоги на виборах Путін знайшов велике джерело живої сили, мобілізуючи неосвічену молодь із бідних регіонів РФ, пропонуючи високу зарплату.

На початку вторгнення в Україні воювали 360 000 окупантів. Зараз їх 470 000. Путін оголосив, що щорічний весняний призов залучить ще 150 000 росіян для проходження військової служби.

Населення України оцінюється приблизно в 31 мільйон осіб, у порівнянні зі 144 мільйонами в Росії. Чим довше триває війна, тим більший страх, що переможе чисельність.

Україна, країна з найнижчим рівнем народжуваності в світі, досі намагалася позбавити свою молодь від жахів війни. Поки точаться дебати про те, хто має воювати, українські депутати подали понад 4000 поправок до закону про мобілізацію. 

Параноя онлайн

Молодь у Києві лякає перспектива піти в армію. Є інструменти, які допоможуть їм уникнути війни. Працюють сотні Telegram-каналів із порадами, як ухилитися від мобілізації, хоч пряма допомога щодо цього є протизаконною. Тому адміністратори цих каналів зашифровують повідомлення.

• “Одного чоловіка просто засипало снігом біля станції метро “Політехнічний інститут”,
• “Зараз дуже хмарно біля торгового центру “Фестивальний”,

 – пишуть у таких каналах, натякаючи на присутність ТЦК у певних локаціях.

Деякі з цих дописів у Telegram можуть відображати не що інше, як параною їхніх авторів. Часто публікують фейкову інформацію.

Тим часом мобілізація набирає обертів. 40-річного Антона Фролова забрали у ТЦК просто з вулиць Львова, де він вигулював собаку. Його доставили в медичний центр, щоб визначити, чи придатний він до служби. Тести показали, що у нього підвищений артеріальний тиск.

“Мені сказали, що я сфальсифікував тест, щоб навмисно підвищити тиск”, – сказав чоловік.

О 15:00 Фролова відвезли на військову базу під Львів. Зараз він навчається разом із 710-м полком, захищаючи мости країни, залізничні лінії та дороги. Можливо, його відправлять будувати ар’єргардні рубежі оборони на Донбасі.

“Я боюся, але хлопці, які повернулися і описали роботу там, заспокоїли мене. Мене так чи інакше збиралися призвати, але я не уявляв, що це буде так”, – він сказав.

Де юнаки?

Біля комісаріатів в Києві щодня невеликі черги. Частина з них – 16-річні юнаки, які вперше реєструють дані.

У трьох пунктах призову в різних частинах Києва, які відвідала The Sunday Times, двадцяти-тридцятирічні чоловіки – рідкість.

“Усі, хто бажав піти, уже записалися”, – розповідає 52-річний Андрій Бессарабчик

Бессарабчик – офіцер спецназу в 1990-х роках. Він вступив на службу в перші дні після вторгнення Росії і був командиром одного з підрозділів Національної гвардії. На фронті Бессарабчик отримав поранення. Ймовірно, на фронті його замінить 32-річний син.

“Якщо бої на передовій загостряться, я сам його туди відвезу. Рано чи пізно йому доведеться воювати”, – каже Бессарабчик.

Клуби, щоб забутися

Видання зазначає, що перед війною Київ клубним містом. Вечірки починалися опівночі в суботу і тривали до вечора понеділка.

Зараз ці заклади знову відкрилися для української молоді, яка відчайдушно хоче забутися після двох років війни. Клуби відкриваються о 15:00 і зачиняються о 22:30 відповідно до комендантської години.

Одним з відвідувачів столичного клубу став 28-річний Борис Хмілевський. Він розповів про свою роботу бойового медика у прифронтовому місті Кремінна. Хлопець нарікає на виснаження тих, хто воював два роки поспіль.

“Люди звикли до думки, що лінія фронту віддалена, що вона фіксована. Але правда в тому, що росіяни можуть прорватися будь-якої миті. Ми могли б знову воювати за Київ. Люди не розуміють загрози”, – сказав він.

27-річний Владислав Фомін поділився сказав, що ТЦК зупинили його в центрі Києва кілька тижнів тому. На той момент він був ще занадто молодий, щоб воювати. Водночас чоловік визнав, що його час може скоро настати.

“Моя мама закликає мене виїхати з країни. Але що б я робив за кордоном? Якщо мене призвуть, я буду служити. Я боюся, але Росія мене лякає більше”, – сказав чоловік.

У клубі того вечора виступав один з українських діджеїв, який працюває у підрозділах ППО Києва. Він використав свій вихідний день, щоб знову відчути роботу діджея. 

26-річний масажист Олександр в епатажному вбранні здавався вкрай щасливим серед молоді в клубі. Втім, він розповів журналістам, його 50-річний батько з початку вторгнення воював у Вугледарі на Донбасі і отримав два важких осколкових поранення.

“Ми намагалися переконати його не йти. Але чомусь він думає, якщо він буде воювати, то мені не доведеться”, – каже хлопець.