Вчені виявили найстаршу тварину на Землі, яка могла “бачити” римських імператорів

Радіовуглецевий аналіз тканин ока гренландської акули (Somniosus microcephalus) показав, що деяким з їхніх найдовших живих екземплярів вже виповнилося від 400 до 500 років. Вчені кажуть, що це найстаріші хребетні на Землі, пише Forbes.

Автори пишуть, що найстаріші з цих акул могли жити, коли існувала Римська імперія. Тривалість життя гренландської акули перевершує майже всіх інших відомих тварин на Землі.

Є кілька секретів їх вражаючого довголіття. З одного боку, вони зростають лише на 1 сантиметр на рік. Дорослішають також вкрай повільно. Самки досягають репродуктивної зрілості приблизно у 150 років. Їхній повільний метаболізм, млявий рух та постійне перебування у холодних глибинах з низьким вмістом кисню, схоже, також є ключами до довголіття.

Хімія тіла акули – це ще одна адаптація до екстремальних умов. Як показало дослідження Toxicon, тканини тварин насичені триметиламіном N – оксидом (TMAO). Ця сполукв стабілізує білки під тиском і запобігає замерзанню. Хоча вона також надає м’ясу акули відомого токсичного, схожого на аміак смаку, якщо його вживати сирим.

Корінні народи Гренландії здавна знають, як ферментувати або сушити м’ясо перед вживанням. Це дозволяє їм перетворювати природний токсин гренландської акули на традиційний делікатес, який вони називають хаукартлем (hákarl), і який зазвичай подають з Бреннівіном (ісландським шнапсом).

Де живуть гренландські акули

Гренландські акули найчастіше зустрічаються в крижаних водах Північної Атлантики та Арктики. Їх рідко можна побачити живими. Зазвичай їх бачать лише тоді, коли вони заплутуються в рибальських снастях або спливають на поверхню поблизу крижин. Їхній примарний, майже доісторичний вигляд додає їм легенди: молочні очі, затьмарені паразитичними веслоногими рачками, та шрами від століть підводних зустрічей.

На відміну від інших океанічних хижаків, гренландські акули зазвичай харчуються лише випадково. Вони поїдають тюленів, рибу, а іноді й туші північних оленів чи білих ведмедів, які падають у море. Це пояснюється тим, що їхній повільний метаболізм дозволяє їм довго обходитися без їжі. У свою чергу, ця еволюційна стратегія зробила їх ідеально пристосованими до розрідженої арктичної екосистеми.

Живий зв’язок з минулим Землі

“Історія гренландської акули – це свідчення витривалості в одному з найсуворіших середовищ планети. Її існування пов’язує сучасний світ з часом відкриття нових земель та до формування сучасних держав”, – йдеться у статті.

Автори наголошують, що якщо бодай одна з цих акул справді народилася за часів Римської імперії, то вона “спостерігала” за еволюцією людства від заліза до електрики та супутників. Вона справді є “скам’янілістю в русі”.