Монументальні кам’яні статуї моаї багато століть цікавлять учених, оскільки є не одне питання, пов’язане з ними, на яке невідома точна відповідь.
Багато хто знає, де розташовані статуї моаї, – вони прославили острів Пасхи, розташований у південній частині Тихого океану. За даними дослідників, їх створили стародавні полінезійці (народ Рапа-Нуї). Більшість монументів висічені з вулканічного туфу (спечений попіл). Дослідники вважають, що велетенські фігури створювали в період з 1250 до 1500 років.
Загадкові статуї моаї – цікаві факти
Зараз на острові нараховують 887 кам’яних статуй. У середньому висота монументів становить від 3 до 5 метрів, а вага – від 10 до 14 тонн (найменші важать приблизно 5 тонн). Близько 40 готових фігур мають вагу понад 10 тонн. Найбільша готова статуя важить приблизно 74 тонни, а її висота понад 10 метрів.
Найзагадковішим було те, як ці величезні статуї моаї переміщали з місць, де їх вирізали, у різні частини острова Пасхи. Науковці зазначали, що приблизно 500 з монументів доставлені по нерівній місцевості в різні частини острова, і деякі з них подолали відстань від 16 до 18 кілометрів.
Статуї висікали кам’яними інструментами – долотами і теслами. Моаї виглядають дуже акуратно вирізаними. Вчені вважають, що це результат роботи з відповідним матеріалом. Фігури вирізали з вулканічної породи, яка легше піддається обробці, ніж, наприклад, граніт чи базальт: туф м’який і пористий. Крім того, свою роль зіграли майстерність каменярів і досвід, накопичений поколіннями. Деякі моаї так і залишилися в каменоломнях.
Ще у 2013 році професор із Бінгемтонського університету (розташований у США) Карл Ліпо разом із кількома колегами-науковцями поділилися такою теорією: статуї “ходили”. Нещодавно – у жовтні 2025 року, таблоїд Dailymail написав, що таємницю острова Пасхи розгадано: Ліпо та його колеги провели експеримент і довели, що моаї – статуї, які “вміли ходити”.
Спочатку вчені намалювали 3D-модель монумента, а потім її відтворили в реальних умовах. Статуя важила 4,35 тонни, до її голови прив’язали три мотузки, і загалом 18 людей за 40 хвилин змогли перемістити фігуру на 100 метрів, розгойдуючи мотузками з боку в бік. Дослідники зазначили:
Cтатуї можуть рухатися вперед під час розгойдування з боку в бік завдяки D-подібній основі та нахилу голови.
На думку вчених, результат експерименту – надзвичайно переконливий доказ того, що моаї “переміщалися пішки”. Крім того, висновки вчених збігаються з усними переказами острова Пасхи, в яких йдеться, що з каменоломень статуї рухалися до своїх місць.
На острові також виявлено розгалужену мережу доріг, які могли використовуватися для переміщення статуй.
Раніше існували теорії, згідно з якими фігури переміщали в горизонтальному положенні на спеціальних дерев’яних “санях”.
Навіщо створювали “ходячі” статуї моаї на острові Пасхи
Дослідники вважають, що монументи були для стародавніх полінезійців духовними символами. Ймовірно, фігури символізували духів могутніх предків, наприклад, вождів, які володіли особливою силою (її називали mana). За віруваннями Рапа-Нуї, ця сила могла впливати на долю громади, зокрема захищати її, позитивно впливати на врожай.
У легендах острова Пасхи йдеться:
- Статуї моаї “оживали” у вигляді духів-захисників.
- Їхні очі могли “бачити” світ живих.
Очі з каміння вставляли лише тим статуям, які “доходили” до місця призначення і були встановлені на спеціальні церемоніальні кам’яні платформи (аху). Тобто монументи стародавні жителі острова вважали “живими образами предків”.
Також на деякі фігури встановлювали великі червоні кам’яні “капелюхи” – пукао, які виготовляли з вулканічної породи під назвою скорія. Наявність такого “аксесуара” могла свідчити про те, що статуя наділена особливою силою.
Кам’яні статуї моаї встановлювали обличчям углиб острова. І це може бути підтвердженням теорії, яка свідчить про те, що вони були для стародавніх полінезійців захисниками – тобто стежили за людьми і оберігали їх.
На монументах є різні знаки. Дослідники припускають, що на них можуть бути як робочі мітки, так і символи, пов’язані з віруваннями Рапа-Нуї. Стародавній народ міг перестати робити величезні фігури у зв’язку з тим, що його вірування змінилися.
