Для вивчення таємниць Всесвіту астрономи використовують різного роду об’єкти. Зокрема так звані молекулярні хмари. І одна з них була нещодавно виявлена зовсім неподалік від планети Земля.
Як пише CNN, ця хмара отримала назву Eos – на честь грецької богині світанку Еос. Це газове утворення, якщо б його можна було побачити неозброєним оком, здавалось би величезним на нічному небі. Воно може пролити світло на те, як формуються зірки та планети.
Виявлений об’єкт на небі займає площу, приблизно рівну 40 площам повного Місяця, а його вага приблизно в 3400 разів більша за масу Сонця. Так описали хмару вчені в дослідженні, яке нещодавно було опубліковане в журналі Nature Astronomy.
“В астрономії спостереження за раніше невидимим зазвичай означає вдивлятися глибше за допомогою дедалі чутливіших телескопів — виявлення найменших планет… найдальших галактик”, — сказав співавтор дослідження Томас Хаворт, астрофізик із Лондонського університету королеви Марії. І додав, що хмара Еос була у дослідників буквально під носом, але вони примудрились її не помічати.
Молекулярні хмари складаються з газу та пилу, з яких можуть формуватися молекули водню та оксиду вуглецю. Щільні згустки всередині цих хмар можуть руйнуватись, утворюючи молоді зірки.
Зазвичай подібні об’єкти вчені виявляються за допомогою радіо- та інфрачервоних спостережень. Такі методі дозволяють вловити хімічну сигнатуру оксиду вуглецю, пояснив Хаворт. “Зазвичай ми шукаємо оксид вуглецю, лише один атом вуглецю та один атом кисню, і він досить легко випромінює світло на довжинах хвиль, які ми можемо виявити”, — сказав учений. Він пояснив, що випромінювання від цієї сполуки досить яскраво і у розпорядження дослідників є багато установок, здатних його виявити.
Тим не менше Еос вчені все ж пропустили, навіть попри те, що цей об’єкт є найближчою до Землі молекулярною хмарою. Все тому, що вона не містить у своєму складі великої кількості оксиду вуглецю і, отже, не випромінює характерну сигнатуру. Саме тому дослідникам виявилось важко її побачити.
Ключем до розгадки цієї чудової знахідки був пошук ультрафіолетового світла, який випромінює водень, наявний у складі хмари. “Єдина причина, через яку нам вдалося зловити його в цьому випадку, полягає в тому, що ми змогли подивитися з іншим кольором світла”, – пояснив Хаворт.
Вчений разом із колегами виявили сліди присутності Еос у даних, зібраних спектрографом далекого ультрафіолету під назвою FIMS-SPEAR. Він працював як інструмент на корейському супутнику STSAT-1. Дані були опубліковані лише у 2023 році. Тоді на них натрапив провідний автор дослідження, доцент кафедри фізики та астрономії у Школі мистецтв та наук Ратгерса Блейкслі Беркхарт.
Спектрограф розкладає дальнє ультрафіолетове світло, що випромінюється матеріалом, на його складові довжини хвиль. Схожим чином призма розкладає видиме світло на кольоровий спектр. Розділене таким чином випромінювання вчені можуть відносно легко аналізувати.
“Це перша в історії молекулярна хмара, виявлена шляхом прямого пошуку далекого ультрафіолетового випромінювання молекулярного водню”, — цитує пресреліз слова Беркхарта. “Дані показали молекули водню, що світяться, виявлені за допомогою флуоресценції в далекому ультрафіолеті. Ця хмара буквально світиться у темряві”, — додав учений.
Близькість молекулярної хмари до Землі дає унікальну можливість вивчити, як формуються сонячні системи, сказав Беркхарт. “Наше відкриття Еос захоплює, тому що тепер ми можемо безпосередньо виміряти, як формуються і розпадаються молекулярні хмари, і як галактика починає перетворювати міжзоряний газ і пил у зірки і планети”, — пояснив астроном.
До того його колеги вважали, що у них є гарне уявлення про місцезнаходження та властивості молекулярних хмар у межах приблизно 1600 світлових років від Сонця. Тому це зробило це “досить круте відкриття” справжнім сюрпризом, пояснила Мелісса МакКлюр, доцент Лейденського університету в Нідерландах. “Ця нова молекулярна хмара, Еос, знаходиться всього в 300 світлових роках від нас, що ближче, ніж будь-яка з молекулярних хмар, про які ми знали раніше”, – сказала МакКлюр, яка не брала участі в дослідженні.
На її думку здається дивовижним, що ми мали у нашому сонячному районі щось настільки велике, що раніше не вдавалось помітити. “Це було б трохи схоже на життя у передмісті з надземними будинками та відкритими ділянками та раптове усвідомлення того, що на одній із відкритих ділянок насправді знаходиться прихований підземний бункер”, — порівняла дослідниця.