Техносигнатура. Чому заговорили про те, що людство на порозі відкриття позаземної цивілізації

Британський вчений і режисер науково-популярних фільмів Саймон Холланд повідомив, що група астрономів з Оксфорда готується оголосити про виявлення інопланетного сигналу штучного походження. Це передбачувано викликало сенсацію у світових ЗМІ та підігріло інтерес до теми пошуків позаземного розуму.

Проте повідомлення поки що, як то кажуть, повисло в повітрі: представники наукового колективу, який, за словами Холланда, і зробив відкриття, інформацію не підтверджують, хоч і не спростовують, що вже чимало.

Йдеться про групу британських вчених, які беруть участь у започаткованому Ілоном Маском та Юрієм Мільнером проекті з пошуку позаземного розуму Breakthrough Listen. Проект використовує дві потужні радіообсерваторії – “Грін Бенк” у Західній Вірджинії та “Паркс” в Австралії – для збору радіосигналів, що надходять на Землю з усього Всесвіту, сподіваючись виявити ті з них, які можуть виявитися продуктами діяльності інопланетного розуму. На професійному жаргоні такі називають техносигнатурами. Саме з однією з цих техносигнатур і може бути пов’язана сенсаційна заява Холланда.

Але все гаразд.

Насамперед важливо розуміти, що космос буквально переповнений різними радіосигналами. Їх випромінюють зірки, планети (включаючи планети Сонячної системи і навіть Місяць), міжзоряний газ і його скупчення, відомі як туманності, а також специфічні об’єкти на кшталт нейтронних зірок і чорних дірок, включаючи надмасивну чорну дірку Стрілець А в центрі нашої рідної а також її аналоги в інших галактиках. Потужними радіосплесками супроводжуються багато космічних подій на зразок спалахів нових і наднових зірок і так далі. Тому виділення з усього цього радіошуму сигналів, які можуть мати штучне походження, є непростим завданням – банально тому, що ми в принципі не до кінця уявляємо собі, як має виглядати інопланетний радіосигнал.

Однією з критеріїв оцінки радіосигналів, загальноприйнятих серед учених, є спектральна ширина – тобто діапазон частот, не більше якого розподілена енергія сигналу. Більшість природних радіоджерел випромінюють сигнали в досить широкій смузі довжин хвиль і частот, тоді як для штучних радіопередач, які організуємо ми самі, характерне випромінювання сигналу на конкретній довжині хвилі лише з невеликими відхиленнями в той чи інший бік.

Сигнал від іншої цивілізації повинен також виходити десь, де ця цивілізація могла б жити, тобто в тій частині неба, звідки ми отримуємо такий сигнал, повинна бути зірка з відповідними характеристиками, в ідеалі – зірка з підтвердженими екзопланетами (планетами, де може бути життя). Причому ця зірка повинна розташовуватися не надто далеко від Землі: передбачається, що інопланетний радіопередавач має обмежену потужність і навряд чи здатний відправити сигнал через тисячі світлових років так, щоб ми змогли його вловити.

Ну і дуже добре буде, якщо сигнал виявиться модульованим, тобто що складається з декількох частот, що знаходяться між собою в особливих співвідношеннях. Такі ми відправляємо на Землі, коли потрібно зробити радіохвилі переносниками якоїсь інформації.

І ось у 2020 році радіотелескоп “Паркс” виявив сигнал, який отримав кодову назву BLC-1 (Breakthrough Listen Candidate 1). Сигнал був отриманий на частоті 980 мегагерц – це так званий дециметровий діапазон радіохвиль, в якому працюють, наприклад, багато рації. А джерело його, схоже, розташовувалося десь у районі Проксими Центавра – найближчої до нас зірки, розташованої за 4,5 світлові роки від Сонця.

Інтерес суттєво посилився, коли виявилося, що частота BLC-1 злегка “плаває” з часом, трохи збільшуючись, а потім знову зменшуючись. Подібні коливання частоти можуть пояснюватися тим, що джерело сигналу розташовується на планеті, що обертається навколо зірки, через що джерело то рухатиметься у бік земного спостерігача, то віддалятися від нього.

Пізніше з’явилися повідомлення про те, що параметри сигналу дозволяють припустити його походження із землеподібної планети Проксіми Центавра b, що входила до списку потенційно заселених і до виявлення сигналу.

Загалом, виглядало це круто та hopefully, але там були підстави і для скепсису.

По-перше, у BLC-1 не вдалося виявити жодних ознак модуляції, але найгірше те, що наступні спроби зафіксувати той же сигнал не увінчалися успіхом, що було дивно: ні зірка Проксима Центавра, ні планета Проксима Центавра b нікуди не поділися, і якщо там і справді хтось живе, то ми мали б отримувати радіосигнали від них і надалі, але таких сигналів не було.

Нездатність повторно зареєструвати радіосигнал вважається класичною ознакою того, що він якраз не походить від іншої цивілізації, а викликаний чимось ще: поки що не відомим природним явищем або, як варіант, якимось людським механізмом – благо, сьогодні в навколоземному космічному просторі вистачає штучних об’єктів, що випускають вузькочастотні радіосигнали або здатні їх відобразити назад на Землю. З тим же телескопом “Паркс” вже була кумедна історія, коли дослідники прийняли за позаземний сигнал перешкоди від мікрохвильової печі, що працює в підсобному приміщенні.

Коротше кажучи, інтерес до сигналу BLC-1, що спалахнув, швидко згас, і більшість дослідників схилялися до думки, що він має земне походження, хоча повноцінної теорії, що дозволяє пояснити всі унікальні особливості сигналу, так і не з’явилося. І тепер виявилося, що насправді в Оксфорді продовжували весь цей час вивчати BLC-1, і, якщо вірити Холланду, небезрезультатно. Причому якщо твердження Холланда про те, що вченим вдалося підтвердити техносигнатурну природу BLC-1, поки залишаються на його совісті, то інформацію про те, що вивчення сигналу триває, в Оксфорді офіційно підтвердили – правда, без будь-яких подробиць.

Поки що заяви Холланда виглядають дещо надто сенсаційними: зокрема, не цілком зрозуміло, що саме могли б виявити щодо BLC-1 в Оксфорді, що дозволило б дійти сміливого висновку про його штучне і позаземне походження. В ідеалі для цього потрібно було б домогтися систематичної реєстрації сигналу, але ні про що подібне поки не повідомлялося – що досить дивно, адже спостереженнями за цією частиною неба займаються багато наукових колективів, включаючи, наприклад, дослідників з найбільшого у світі радіотелескопу FAST у Китаї.

До речі, BLC-1 не єдиний радіосигнал, що має ознаки штучного, походження якого поки що не отримало розумного пояснення. За десятиліття радіоастрономічних спостережень земні вчені вже накопичили досить великий масив таких радіосигналів, починаючи з першого з них: зафіксованого в 1977 вузькосмугового сигналу 6EQUJ5, також відомого як сигнал “Wow!”. Сигнал виходив з області, де згодом, до речі, було виявлено сонцеподібну зірку 2MASS 19281982-2640123. Знаходиться вона, щоправда, далеко – в 1800 світлових роках від Землі, та й повторно зафіксувати сигнал “Wow!” не вдалося за жодної з численних спроб зробити це в 1987, 1989, 1996 і 1999 роках.

Ще більш перспективним, на думку багатьох фахівців, вважається сигнал SHGb02+14a, зафіксований у 2003 році за допомогою телескопа “Аресібо”. На відміну від BLC-1 та сигналу “Wow!” його вдалося спостерігати тричі, однак у нього є й свої проблеми: наприклад, у тій частині неба, звідки він прийшов, схоже, немає жодних помітних зірок на відстані щонайменше 1000 світлових років від Землі.

І хоча кількість підозрілих радіосигналів, зафіксованих нашими радіотелескопами, з часом зростає, у цій сфері вона не переходить у якість – принаймні поки що.

Однак астрономи по всьому світу продовжують пошуки, адже доказ того, що ми не самотні у Всесвіті, стане, мабуть, одним із найзнаменитіших відкриттів у всій історії людства і водночас виправдає всі зусилля, витрачені на ці пошуки за роки невдач.