Учені з’ясували справжній вік Місяця й причину того, чому вони весь час помилялися

Нове дослідження підтверджує, що Місяць старший, ніж ми думали. Його справжній вік був прихований від нас увесь цей час особливою подією, яка “скинула” годинник більшості місячних порід, фактично почавши відлік їхнього віку заново.

Що сталося з Місяцем

Вважається, що Місяць обертається довкола нашої планети від 4,35 до 4,51 мільярда років – майже стільки ж, скільки існує сама Земля. Але це досить неточна дата для вчених, тому вони постійно шукають можливості для уточнення. Новий аналіз кристалів з поверхні супутника дозволяє це зробити й відтепер стверджувати, що менша дата – 4,35 мільярда років – є не моментом початкового утворення Місяця, а моментом так званої події переплавлення, відмінної від “первісної кристалізації океану місячної магми”, повідомляє Nature.

За найпопулярнішою сьогодні теорією, Місяць утворився, коли рання Земля зіткнулася з протопланетою розміром з Марс. Це утворило хмару уламків, з яких у результаті й сформувалося нове небесне тіло. Судячи з усього це якраз і сталося 4,51 мільярда років (максимально далека можлива дата – 4,53 мільярда років). Однак згодом, через 0,16-0,18 мільярда років, сталося щось, що змусило поверхню супутника буквально закипіти й переплавитися. Це обнулило вік порід, почавши життєвий цикл їхніх атомів заново.

Ці різні дати ми мали на основі аналізу матеріалів, які привезла на Землю місія “Аполон”. Спочатку їх датували приблизно 4,35 мільярда років тому. Але повторний аналіз за допомогою більш досконалих технологій показав, що деяким із кристалів циркону в породах може бути до 4,51 мільярда років. У 2023 році ще одне дослідження довело, що інші кристали датуються принаймні 4,46 мільярда років тому.

У новому дослідженні, опублікованому 18 грудня, дослідники використали комп’ютерні моделі, які вказали на велику ймовірність переплавлення, яке перетворило місячну поверхню назад у розплавлену породу перед тим, як знову охолонути, утворюючи насичене кристалами каміння. Воно й досі лежить на поверхні, обманюючи нас.

Коли ці матеріали були нагріті, їхні внутрішні годинники були скинуті на той час. Але деякі приповерхневі циркони ніколи не нагрівались і не обнулялися, тому зберегли свій вік, – каже Френсіс Німмо, планетолог з Університету Каліфорнії в Санта-Крус.

Ця подія також пояснює, чому на Місяці менше ударних кратерів, ніж очікують вчені, якби Місяцю було більше 4,35 мільярда років, тому що будь-які кратери до того часу були б стерті в результаті переплавлення.

На жаль, учені не знають, що саме спричинило це переплавлення, але вони кажуть, що їхні моделювання не передбачають зіткнення з якимось великим космічним тілом. Імовірною причиною, яку зараз неможливо підтвердити чи спростувати, могла бути “орбітальна еволюція” Місяця. Якщо він мав не круглу орбіту, а дещо стиснуту з боків, то в певні періоди він наближався до Землі набагато ближче, ніж в інші. Це повинно було посилювати вплив гравітації, спричиняючи так звану приливно-відливну деформацію. Тобто Місяць буквально розтягувався і стискався щоразу, коли віддалявся від Землі або наближався до неї. Такі коливання завжди спричиняють нагрівання надр і вулканізм.

Як відомо, Місяць поступово віддаляється від Землі. За мільйони років він міг стабілізувати свою орбіту, віддалитись від планети й остаточно охолонути, щоб стати таким, яким ми знаємо його сьогодні.

Насправді це дослідження не можна вважати остаточним, бо, як мінімум, ми маємо ще одне, яке говорить про те, що в якийсь дуже ранній момент свого існування, Місяць буквально вивернувся навиворіт. Це з’ясували інші вчені у своїй праці. Для того, щоб отримати якісь остаточні дані, нам потрібно встановити більш-менш регулярне постачання місячних порід для аналізу, причому вони повинні надходити з різних регіонів, з різної глибини, бути різного типу. Тож цілком можливо, що поки ми не встановимо там повноцінну базу, все це лишатиметься лише теоріями.