Вчені помилялись багато років: перші міста людства виникли не в Месопотамії, а в Україні

За даними археологічних досліджень, 6 тисяч років тому люди в східноєвропейському лісостепу будували розплановані поселення. Таким чином перші міста людства з’явилися не в Месопотамії, а в Україні.

Про це пише швейцарська газета Neue Zürcher Zeitung. Видання зазначає, що десятиліттями в археології не було сумнівів, що перші міста людства виникли приблизно в 3800 році до нашої ери в Месопотамії, на території сучасного Іраку. Тільки там, здавалося певним, тисячі людей жили разом на невеликому просторі в той час.

Зараз ця очевидна догма сильно хитається: археологи досліджують поселення, які існували вже приблизно за 4000 років до нашої ери. У I столітті до нашої ери ця територія досягла площі до 320 гектарів, що в три рази перевищує площу старого міста Берн, і в якій могло проживати понад 10 тисяч людей. Вони не в Месопотамії – а в Україні. І вони показують, як різні археологи можуть використовувати один і той самий матеріал для розробки абсолютно протилежних наративів про минуле.

Археолог з Кільського університету Йоганнес Мюллер з 2011 року з групою колег досліджує поселення-гіганти в Україні, зокрема Майданецьке, за сучасною назвою сусіднього села у Черкаській області. За 10 кілометрів на захід від Майданецького розташоване ще одне величезне поселення: Тальянки. Наступне – за 30 кілометрів на південь від Тальянок: Небелівка. Вони дуже схожі. Зрозуміло, що вони є частиною одного явища, одного суспільного ладу. Але наскільки близькими є поселення одне до одного, настільки ж далекими є інтерпретації їхніх дослідників.

У середині 1960-х років військовий топограф Костянтин Шишкін вивчав аерофотознімки України та помітив тінь. Якщо придивитися, то тінь можна побачити й сьогодні. Це відбувається тому, що рослини на полях отримують більше або менше поживних речовин і води в одних місцях, ніж в інших. У цих місцях під землею ховаються археологічні залишки. Там, де колись була канава, коріння глибше проникає в землю і рослини ростуть вище. Якщо коріння впирається в каміння, то стебла стають коротшими.

Ці особливості рослинності були розташовані таким чином, що робило природну геологічну основу малоймовірною — вона мала форму концентричних кіл. Тут, очевидно, були рукотворні споруди в землі. Аерофотознімки дають лише підказки, потім вони повинні бути перевірені на землі. Але повністю розкопати площу в кілька сотень гектарів неможливо. У 1971 році українські вчені розпочали широкомасштабну дослідницьку кампанію на деяких із цих об’єктів із застосуванням методу, який тільки розроблявся в археології — геомагнетики.

Він заснований на вимірюванні дуже малих змін у магнітному полі Землі, які викликані структурами, прихованими в землі, і частинками заліза, які вони містять. Цей метод і сьогодні вимагає ручної праці, але прилади вимірюють безперервно, тому це набагато швидше, ніж це було 50 років тому в Україні.

За короткий час вдалося визначити розмір населеного пункту, який на аерофотознімках було помітно лише смутно. З цього часу і цього регіону до того часу була відома переважно кераміка, посудини з жовтуватої глини з прикрасами геометричних візерунків і кривих ліній, так звана кукутень-трипільська кераміка.

Поселення на величезній території, де використовувалася ця кераміка, мають різні розміри. Думки щодо того, скільки їх є, відрізняються. Принаймні має бути 140 поселень прощею понад 10 га. Величезні поселення площею понад 100 гектарів є лише в Україні, на північній околиці Приморського степу. Археологи називають їх мегасайтами, від грецького слова “мега”, що означає щось велике, та від англійського слова “сайт”, що означає археологічне місце.

Вони були сенсацією в Радянському Союзі, але вражаючі знахідки не викликали великого відгуку на Заході. Одна з причин полягала в тому, що ніхто не довіряв археологам соціалістичного режиму.

Розпад СРСР та нові дослідження, краща технологія та сумнів у старих догмах щодо таких понять, як місто чи цивілізація, сприяли тому, що західні археологи, такі як Йоганнес Мюллер, почали все більше досліджувати Трипілля. Вони знову геомагнітно нанесли на карту низку особливо великих населених пунктів. Нові записи мають набагато вищу роздільну здатність, ніж старі. Вчені розкопали деякі з видимих ​​на них структури і взяли зразки ґрунту.

Якщо подивитися на зображення геомагнітних досліджень і порівняти їх із сьогоднішньою картою міста, то відразу можна побачити: трипільський мегасайт не має нічого спільного зі зрілим старим містом, повним звивистих вуличок. Поселення мають круглу або овальну форму. Будинки акуратно вишиковані концентричними кільцями, розбитими через рівні проміжки широкими коридорами. Середина — очевидно незабудований простір.

Поселення тут, очевидно, планувалося, ділянки розмічались і поступово забудовувались. Це перші розплановані міста людства, найменші мали розмір близько 30 гектарів.

Будинки були зроблені з дерева та глини. Чи були вони одноповерховими, чи двоповерховими, точно не відомо, як і те, чи були фронтони загостреними чи арочними. У будь-якому випадку, всі вони були багато в чому схожі і часто були однаковими за розміром, близько 5 метрів в ширину і 14 метрів в довжину.

Перед археологами постало питання, чому люди 6000 років тому на території сучасної України створювали заплановані поселення, які були більшими, ніж будь-яке інше, що існувало будь-де в Європі на той час? Чому вони просто не продовжували жити своїм життям у маленьких сільських громадах, як вони робили раніше і як вони робитимуть знову пізніше? Знадобилося майже 3000 років, щоб поселення порівнянного розміру знову з’явилися на території сучасної України, потім грецькі колоністи заснували міста на узбережжі Чорного моря.