Перебудували голову на новий лад: учені показали наш мозок під дією наркотичних грибів

Нещодавнє дослідження, присвячене впливу псилоцибіну, психоактивного компонента наркотичних грибів, на роботу мозку, виявило значні та незвичні зміни в його зв’язності мозку. Науковці отримали унікальну можливість закарбувати наш мозок у цей особливий період, чим вони й поділилися із суспільством, пише The Conversation.

У дослідженні, проведеному Медичною школою Вашингтонського університету в Сент-Луїсі та опублікованому в журналі Nature, взяли участь семеро здорових учасників, які пройшли кілька сканувань мозку до, під час і після вживання псилоцибіну. Для спостереження за ефектами використовувалася технологія функціональної магнітно-резонансної томографії (фМРТ), яка відстежує зміни кровотоку в мозку.

Результати фМРТ-сканування показали, що псилоцибін порушує звичні зв’язки в уже наявних мережах мозку, але при цьому посилює зв’язок між іншими мережами. Це призводить до більш безладної і непередбачуваної структури мозкової активності, характерної для психоделічного стану, що викликається псилоцибіном. Такі результати свідчать про те, що псилоцибін значно змінює функції мозку, потенційно сприяючи його терапевтичному впливу.

Методологія дослідження вчених вирізнялася суворістю і складністю, особливо з огляду на труднощі проведення фМРТ з учасниками, які перебувають під впливом психоделіків. Вчені використовували активну контрольну групу із застосуванням стимулюючого препарату, щоб підвищити достовірність отриманих результатів. Ними були також відзначені довгострокові зміни у зв’язках між гіпокампом, ділянкою мозку, пов’язаною з короткочасною пам’яттю, і мережею режиму за замовчуванням, яка активна, коли людина перебуває в стані спокою.

Ці зміни можуть лежати в основі нейропластичних і терапевтичних ефектів псилоцибіну, що узгоджується зі зростаючим інтересом до психоделічної терапії таких станів, як тривоги, депресії та залежності. Проте наукова робота має обмеження, включно з невеликим розміром вибірки і включенням тільки здорових добровольців, що ставить під сумнів узагальнюваність результатів на пацієнтів із психічними захворюваннями. Крім того, потенційна упередженість відбору та відсутність інформації про попередній досвід учасників із психоделіками ще більше ускладнюють інтерпретацію отриманих результатів.

Дослідження також зіткнулося з проблемою дотримання подвійної сліпої процедури через помітний психоактивний ефект псилоцибіну, який міг вплинути на очікування і досвід як учасників, так і дослідників. Конфлікти інтересів авторів, особливо пов’язані з комерціалізацією нейротехнологій, використаних у дослідженні, і відхилення від протоколу дослідження додають ще один рівень складності до пласта невизначеності, що скупчився, цієї наукової роботи.

У дослідженні вчених також не наводилися дані опитувальника про ефекти, що зберігаються, який міг би дати цінну інформацію про довгостроковий вплив псилоцибіну на самопочуття учасників. Хоча зміни в мозку, які спостерігаються в ньому, інтригують, залишається незрозумілим, як ці зміни впливають на суб’єктивний досвід людей і їхнє загальне психічне здоров’я.

Для повного розуміння терапевтичного потенціалу псилоцибіну авторам необхідно подолати розрив між об’єктивними даними про мозок і суб’єктивними переживаннями випробовуваних. Майбутні дослідження з більш точними і розгорнутими критеріями в цій галузі матимуть вирішальне значення для розвитку наукових знань у ній.