Захмарні судові застави у надуманих справах: непрофесіоналізм чи умисне намагання знищити бізнес?

Керівника Полтавського гірничо-збагачувального комбінату безпідставно звинувачують у незаконному поводженні із сировиною. Звинувачення не обгрунтовані і викликають питання щодо компетентності слідчих, прокурорів та суддів.

У вересні поточного року Національна поліція оголосила підозру щодо незаконного видобутку корисних копалин голові правління Полтавського гірничо-збагачувального комбінату (ПГЗК). Крім незаконного видобутку, топ-менеджера підприємства звинувачують у зловживанні повноваженнями за попередньою змовою групи осіб.

За інформацією Офісу генерального прокурора, голова правління нібито з 2013 року організував на підприємстві незаконну схему видобутку та використання корисних копалин з метою особистого збагачення: маючи дозвіл на видобування залізистих кварцитів, ГЗК нібито протиправно видобував та продавав інші видобуті копалини. На думку прокурора, вони мали “просто зберігатися” в спеціально відведених місцях, натомість із них начебто виробляли щебінь різних фракцій для подальшої реалізації. І нібито з 2015 по 2021 роки отримано понад 20 млн. кубометрів таких вторинних матеріалів, а збитки для держави оцінено в рекордну цифру — понад 157 млрд. гривень. Це понад 4 млрд. доларів США за нинішнім офіційним курсом гривні.

Цифри шокуючі, при цьому реального дослідження можливої суми та структури збитків не було проведено, плюс представники сторони обвинувачення навіть не відвідували підприємство хоча б перевірити  факт нібито самовільного використання надр. Тож звідки взялося стільки мільярдів — мабуть, із довільних фантазій недоброчесних представників силових структур. За словами адвоката голови правління ПГЗК Олександра Ружицького, висновок сторони обвинувачення про обсяг завданих збитків базувався на підрахунках лише податкової звітності, яка абсолютно не підтверджує факт незаконного використання надр.  Висновки так званих експертів не підкріплені реальними замірами обсягів видобутої чи реалізованої руди та складені з порушенням методики проведення таких досліджень, що затверджена профільним міністерством. Серед «спеців», залучених до цих підрахунків, не було жодного експерта-економіста. Більш того, висновок підписав експерт що, здається, не випадково отримав свідоцтво на здійснення саме цієї експертної оцінки лише за три дні до призначення експертизи.

Зрештою наприкінці вересня стало відомо, що сумнозвісний Печерський районний суд Києва рішенням судді Хайнацького Є.С. обрав голові правління підприємства Віктору Лотоусу запобіжний захід у формі тримання під вартою з правом внесення застави у майже 1 млрд. гривень (понад 25 млн. доларів США за поточним курсом НБУ, що становить більше 200 років його праці). При цьому спочатку слідчий та прокурор вимагали заставу 157 млрд. гривень (понад 4 млрд. доларів США за поточним курсом НБУ) — нечуваний для нашої країни розмір, який дорівнює заробітній платі голови правління на цій посаді за понад 30 тис. років праці при умові, що він не буде ні їсти, ні пити, ні сплачувати комунальні послуги й не мати родини, яка теж потребує витрат. Більше того, це рекордна для всього світу сума застави, будь-коли в історії затребувана правоохоронцями, у перерахунку на будь-які валюти. Не кажучи вже про те, що така штучно завищена цифра суперечить світовим практикам, практикам Європейського суду з прав людини та правам людини щодо встановлення розміру застави. Немає жодної людини в Україні, яка б могла сплатити заставу в сумі 4 млрд. доларів США – фактично людину за неіснуючі злочини посадили за грати без альтернативи реальної можливості знаходитися на свободі під час розслідування цієї сфабрикованої справи.

18 жовтня цього року в Київському апеляційному суді мало відбутися судове слухання, яке стосувалося скарги адвокатів голови правління ПГЗК стосовно обрання запобіжного заходу і застави. Проте засідання так і не відбулося через те, що представники державної влади не змогли (всупереч вимогам закону) доставити підозрюваного голову правління зі слідчого ізолятора до судового приміщення апеляційного суду. Адвокати наголошують, що забезпечення явки підозрюваних, які перебувають під вартою, на судові засідання, є повною відповідальністю держави. Можна лише здогадуватися чому підозрюваного так і не привезли на суд і залишили й далі під вартою, ​​не звернувши належної уваги на стан його здоров’я та неможливість адміністрації слідчого ізолятора забезпечити належні обстеження та надання медичної допомоги та проігнорувавши той факт, що його вину судом не доведено.

30 жовтня відбулося ще одне апеляційне судове засідання, під час якого голові правління Полтавського ГЗК зменшили розмір застави до 400 млн. гривень, проте, залишили його під вартою.

“Звісно, 400 млн. гривень –  це значно менше, ніж 157 мільярдів чи 999,99 млн. гривень, але ця сума все одно нелогічна і становить понад 80  трудових років навіть в мирний час, не говорячи вже під час війни, а прийнята судом ухвала – незаконна. Суд фактично знехтував нормами Кримінального процесуального кодексу України, які визначають розмір застави, залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, і мають становити до 300 розмірів прожиткового мінімуму. Лише у виняткових випадках сума застави може перевищувати верхню межу, передбачена КПК, проте винятковість не була ніяким чином обгрунтована. Також судом проігноровано тезу, що розмір застави не повинен забезпечувати відшкодування збитків, а лише гарантувати явку особи на виклик до суду, а також численні рішення Європейського суду з прав людини, який неодноразово висловлював свою позицію про те, що розмір застави має визначатися з урахуванням майнового стану особи та те, що він не може бути завідомо непомірним для неї”, – повідомляють адвокати голови правління Полтавського ГЗК.

При докладному розгляді процесу видобутку та збагачення залізорудної сировини стає очевидним, що звинувачення підприємству виглядають як мінімум дивно. Під час видобутку руди отримують не лише корисну сировину, а також значну кількість супутніх матеріалів різних типів та мінерального складу. Логічно, що всі підприємства з видобутку та обробки залізних руд намагаються використовувати ці матеріали для подальшої переробки, що призводить до зменшення утворення відходів і, отже, сприяє покращенню екологічної ситуації. З другорядних супутніх матеріалів, які не є корисними копалинами, виробляються різні будівельні матеріали, що законно використовуються підприємством при будівництві кар’єрів, шламосховищ, тощо.

Як відомо, для виплавки сталі та виробництва прокату краще використовувати руди з якомога більшим вмістом заліза (Fe). Постачання такої сировини якраз і забезпечують ГЗК: руда сортується й збагачується, з неї прибирають зайві домішки й у результаті отримують залізорудні окатки. Полтавський ГЗК видобуває так звані залізисті кварцити, під час оброблення яких утворюється, промисловою мовою, нефракційний відсів (або «хвости») сухої магнітної сепарації. Цей відсів аж ніяк не є корисною копалиною, що підтверджують профільні експерти — які, зокрема, представляють Національний науковий центр “Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса”, а також Державну службу геології та надр. Цей матеріал є сумішшю щебню та металевого пилу, його виробництво не потребує ліцензування! Але з такого відсіву можна отримувати будматеріали, й така переробка однозначно корисна для навколишнього середовища, оскільки означає корисне використання виробничих відходів (а не їх накопичення). Реальні, а не вигадані корисні копалини (тобто залізні руди) мають магнітні властивості, тому їх легко відділити від валової породи й відправити на переробку. А побічні відходи сепарації, які залишаються – або йдуть на відвал (сховище таких відходів), або мають бути перероблені на товарний продукт. При цьому відходи магнітної сепарації залізистих кварцитів геть не входять до переліку корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення, затверджених постановою уряду України № 827 від 12 грудня 1994 року.

Отже, звинувачення проти голови правління ПГЗК не мають правових підстав, держава не могла постраждати та зазнати збитків. Підприємство має належний спеціальний дозвіл на надрокористування і видобуває тільки залізорудну сировину вже протягом 50 років. Ця обставина додатково підкреслює, що обвинувачення надумані. Підприємство має намір довести це в судах, якщо буде необхідно.

Хто може бути зацікавлений у нападках на підприємство? І не якесь, а на одне з найбільших вітчизняних залізорудних виробництв, яке є частиною міжнародного промислової групи Ferrexpo, акції якої котуються на основному майданчику Лондонської фондової біржі і входять до всесвітньо відомого індексу FTSE 250. Саме ця компанія свого часу першою серед тих, що мають українські активи, вийшла на IPO для залучення коштів зі світових ринків, а після виходу на IPO вклада в Україну більше 3,5 млрд доларів США і є одним з найбільших інвесторів в економіку України.  При цьому ПГЗК виробляє високоякісні окатки з підвищеним вмістом заліза: в 2020 році тут стартувало виробництво окатків із вмістом Fe більше 67%, що є сировиною майбутнього при виробництві так званої “зеленої сталі”. 

Незважаючи на широкомасштабне вторгнення росії, компанія продовжує працювати: в 2022 році Ferrexpo знизила випуск окатків на 46% до 6,1 млн. тонн (зокрема, через часті вимкнення електроенергії), але цього року вже стабілізує діяльність. При цьому в 2022 році Ferrexpo інвестувала в виробничий розвиток більше 100 млн. доларів США, відбуваються капіталовкладення й нинішнього року. На підприємстві працює понад 7000 людей.

То, можливо, хтось просто бажає захопити його собі “під крило”? І при цьому, на жаль, має підтримку правоохоронців. Виходить, злочинна практика “наїздів” держави на бізнес живе навіть зараз, коли вирує війна? Чи це некомпетентність державних органів, які не розбираючись в “матчастині” своїми діями просто намагаються знищити великий промисловий актив?

У будь-якому разі це загрожує добробуту цілої області й держави загалом, бо Полтавський ГЗК – великий платник податків до бюджетів усіх рівнів та один із найбільших експортерів країни. Сили оборони теж можуть залишитися без підтримки з боку ПГЗК, яку він неухильно здійснює протягом ворожої агресії, починаючи з 2022 року.

І вище згадана, і інші атаки на ПГЗК, що мали місце протягом останнього року, обгрунтовано видаються незаконними спробами порушити його нормальну роботу. Ці нездорові спроби свідчать про повну некомпетентність Офісу генпрокурора (який, до речі, не має допускати такого безладу в правоохоронній системі та повинен бути фільтром для висування будь-яких підозр, і має забезпечувати висування обвинувачень та призначення застав на законному рівні, а не як в цьому випадку 4 млрд. доларів США), Нацполіції та інших “органів” щодо нагальних питань роботи промисловості – на превеликий жаль і подив. Те саме стосується незнання ними юридичних, економічних і інших особливостей промислового сектору загалом.

Більше того, якщо уважно придивитись до “наїздів” на ПГЗК (і Ferrexpo теж) – добре видно відкрите шахрайство й маніпулювання фактами. Тут і вибіркове правосуддя, і тиск суду на бізнес. Це вже призвело до порушення нормальної роботи підприємства — і це у важкі воєнні часи. Однак страждає не тільки окрема компанія, а й інвестиційний імідж усієї України — в очах усього світу. “Наїзди” на багаторічних промислових інвесторів в Україну під час війни можуть змусити іноземних партнерів засумніватися щодо подальшої підтримки нашої країни. За кордоном уже лунають тези про те, що ситуація з корупцією в Україні не покращується. Власне вся ця історія навколо ПГЗК підсилює позиції ворогів нашої держави на міжнародній арені. Отже, недбалі (або зловмисні) дії “органів” не тільки напряму шкодять українській економіці, а й саботують перемогу над агресорами.

Історія у будь-якому разі не закінчена. На ПГЗК ж продовжують вважати оголошену підозру у вчиненні злочинів необґрунтованою і оприлюднили з приводу цього офіційну заяву.

“Ця та інші справи проти Полтавського ГЗК є протиправними спробами дестабілізувати підприємство, яке має національне та міжнародне значення, великого роботодавця, який є невід’ємною частиною стабільного життя Полтавщини та України”, – повідомляють на ПГЗК.

“Наїзди” мають бути негайно припинені, а всі винні в таких злочинних діях мають понести належне покарання. Адвокати Полтавського ГЗК вже направили відповідні скарги на дії суддів Печерського районного суду міста Києва до Вищої ради правосуддя, Управління з прав людини Верховної Ради України, Бізнес-омбудсмена України, додатково до інших українських та міжнародних інституцій з приводу інших фактів порушень, які системно вчиняються у цьому та інших кримінальних провадженнях по відношенні до посадових осіб підприємства.

Також адвокати наголошують, що планують оформити подання до Європейського суду з прав людини. І коли Європейський суд з прав людини встановить порушення, то всі винні причетні до цієї сфабрикованої справи, а саме експерт Крилюк В.М., слідчій Кецкало Р., прокурор Вишневський С., суддя Хайнацький Є. та всі інші, хто приймали участь в таких незаконних рішеннях, повинні понести персональну відповідальність, бо правоохоронні органи не повинні знущатись над українським бізнесом та українськими громадянами.

І справді, атака на Полтавський ГЗК насамперед несе загрозу людям – власне трудовому колективу, всім мешканцям регіону і всієї України, включно з тими, хто зараз на фронті.