Рейган для України: який лідер зможе дати надію народу, змученому війною

Безнадія — головний ворог України, стверджує політолог та волонтер Геннадій Друзенко. Втративши віру в краще майбутнє країни, люди припиняють будувати в ній домівки, народжувати дітей, інвестувати й врешті-решт жити у ній. І тут потрібний лідер, який дасть нації справжню надію.

УКРАЇНСЬКА МРІЯ

Гаслом поточного етапу війни стала латинська фраза contra spem spero – без надії сподіваюсь. Наразі можна або вперто не дивитись на небо, або свято вірити президенту (ворожкам, астрологам, телемарафону – оберіть потрібне), або стоїчно сподіватись всупереч безнадії.

Безнадія — наш головний ворог. Втративши віру в краще майбутнє країни, люди припиняють будувати в ній домівки, народжувати дітей, інвестувати й врешті-решт жити у ній. І тут винувата не війна, точніше, не тільки війна.

Я спеціально дослідив, в яких країнах світу населення у 2023 році скоротилося проти 1950-го, коли світ тільки-но почав оговтуватись від жахіть Великої війни. Виявилось таких країн зовсім небагато – і всі вони лежать у Східній та Центральній Європі. Болгарія, Боснія та Герцеговина, Латвія. І найбільше людей за цей період втратила Україна – її населення скоротилось від 36,5 до 29 (за песимістичними) чи 34 (за оптимістичними) оцінками.

Що ж змушує громадян залишати свою країну, причому як Україну та БіГ, що пережили (чи зараз переживають) трагедію війни, так і Болгарію та Латвію, які прожили у мирі всі ці роки? Відповідь одна — зневіра у кращому майбутньому своїх країн, помножена на відносну легкість виїзду у благополучніші держави. І Болгарія, і Латвія застрягли в транзиті. Україна забуксувала у війні. БіГ — досі клаптикова конфедерація, яка не може дати собі ради…

Війни, навіть спустошливі, не призводять до демографічної катастрофи. Населення Вʼєтнаму, Кореї, Афганістану, Ірану, Іраку, які в другій половині ХХ століття пережили страшні війни, а також Руанди, що пережила страшний геноцид, зросло у рази. Населення повоєнного СРСР зросло майже вдвічі. І це не тому, що в СРСР, Афганістані чи Вʼєтнамі так добре жити – просто скрізь місцеве населення (подеколи геть наївно) вірило у краще майбутнє. Плюс залізні завіси звичайно грали свою роль.

В українців цю надію на краще майбутнє забрали. Майже. Тому вони правдами-неправдами залишають країну, відмовляються народжувати в ній дітей, будувати свої домівки та інвестувати в довгі проєкти. Тому тут можна тільки contra spem spero – вірити у майбутнє України всупереч усьому, а не завдяки.

І ця зневіра – від відмови влади серйозно і відверто розмовляти з суспільством. Від відсутності бачення, за що ми ведемо цю кровопролитну війну. Думаю, мало хто готовий платити таку страшну ціну за повернення жовто-блакитних стовпчиків на кордони Української РСР. Нам би з 30 мільйонами якось дати раду тим територіям, які наразі контролює Київ. А за що ми тоді воюємо? За те, щоб Україну грабували українці? Щоб олігархів звали Ахметов та Пінчук, а не Ротенберг чи Дерипаска?

Звичайно, на ці питання є дуже переконлива відповідь – ми воюємо з ордою за право бути собою. Говорити своєю мовою, вшановувати своїх героїв, за право самим обирати свою долю врешті-решт Але хіба такої долі ми хотіли для України? Хіба про таку Україну ми мріяли? Хіба в такій Україні хотіли ростити своїх дітей та онуків? Звичайно, вона краща за Росію чи тимчасово окуповані українські землі, але як же вона далека від України наших мрій!!!

Майбутнім лідером України стане той, хто поверне їй надію. Хто запалить провідну зірку на її шляху. Хто промовить до неї “I have a dream” – і ця мрія зрезонує в мільйонах українських сердець. І ці серця скажуть: в такій Україні ми мріємо жити, в такій Україні ми хочемо ростити своїх дітей, за таку не соромно перед тими, хто поклав за неї найдорожче — життя.

Тільки запаливши в українському небі провідну зорю мрії, тільки повіривши, що ця мрія здійсненна, ми знайдемо в собі сили перемогти ворога і переламати хід подій.

І ця мрія має бути не про таємний “план перемоги”, який покажуть тільки Байдену, Трампу і Гарріс – і триматимуть в секреті від тих, хто по ідеї мав би його втілити у життя.

Це будуть натхненні слова не актора, а справжнього українського пророка. Який заговорить до українців так, як свого часу промовляв до американців переможець імперії зла Рональд Рейган:

“Діти, народжені цього року, почнуть своє доросле життя у 21 столітті. Яку країну, яку спадщину ми залишимо цим молодим чоловікам і жінкам, які житимуть у третьому столітті американської незалежності?

Думаючи про це, багато американців почуваються збентеженими й навіть трохи наляканими.

Багато хто з нас нещасний через наші економічні проблеми, що стають дошкульнішими, через перманентну атмосферу кризи в нашій зовнішній політиці, через падіння нашого престижу у світі, через слабкість нашої економічної та безпекової політики, які загрожують глобальному миру, через брак потужного та щирого лідерства.

Чимало американців сьогодні, як і 200 років тому, почуваються обтяженими, пригніченими та навіть переслідуваними владою, яка стала занадто великою, занадто бюрократичною, занадто марнотратною, занадто безвідповідальною та байдужою до людей та їхніх проблем.

Американці, які завжди знали, що надмірна бюрократія – це ворог досконалості та милосердя, прагнуть змін у суспільному житті – змін, які змусять владу працювати задля людей. Вони спраглі візії кращої Америки, візії суспільства, яке звільняє енергію та креативність наших громадян, але водночас простягає руку допомоги самотнім, тим, хто впав у відчай чи почувається забутим.

Я вірю, що ми спроможні започаткувати нову епоху реформ в цій країні та еру національного оновлення. Еру, яка змінить взаємини між громадянами та владою, яка зробить уряд знову відповідальним перед людьми, яка дасть нове дихання цінностям сім’ї, роботи та добросусідства та яка відживить наші приватні та незалежні інституції. Ці інституції завжди слугували і як буфер та міст між індивідуумами та державою, і саме ці інституції, а не органи влади є справжнім джерелом нашого економічного та соціального прогресу…”

Той, хто подарує українцям надію, яку Рейган подарував американцям 45 років тому, той і зможе перемогти імперію зла. Бо не перемігши дракона в собі, неможливо перемогти дракона назовні.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці “Думки” несе автор.

Джерело