Застрягли перед Карлівкою: що вдається і не вдається РФ на Покровському напрямку

Росіяни продовжують просуватися на Покровському напрямку, та дедалі повільніше. Втім, очікувати на повне припинення їхніх наступальних дій військовий аналітик Костянтин Машовець не став би — хіба що у разі якоїсь особливої ​​катастрофи в Курській області.

Огляд Покровського та (трохи) Торецького напрямків

Упродовж кількох крайніх діб командування угруповання військ (УВ) противника “Центр” продовжувало докладати певних зусиль, щоби досягнути поставлених перед собою цілей на обох напрямках. Зокрема:

• передові підрозділи 41-ї загальновійськової армії противника (ймовірно, зі складу її 74-ї окремої мотострілецької бригади/ОМСБр), діючи на дирекції Північне — Торецьк, зуміли просунутись уздовж дороги Горлівка — Костянтинівка у центральній частині с. Північне, в бік “танка” (пам’ятний знак у вигляді постаменту з танком ІС-3), а також Центральної міської лікарні м.Торецьк і супермаркету АТБ, але не набагато;
• зі свого боку, у смузі дії 132-ї ОМСБр 1-го армійського корпусу (АК) та 35-ї ОМСБр 41-ї ЗВА противника у напрямку Нью-Йорк — Неліпівка, українські підрозділи, ймовірно, поступово відійшли зі східної частини Нью-Йорка, однак продовжують утримувати позиції в районі ставків;
• отже, українське командування мінімізувало загрозу обходу й оточення своїх підрозділів, які раніше утримували позиції у східній частині с.Нью-Йорк і загалом східніше від рубежу Неліпівка — Нью-Йорк;
• своєю чергою на фланговому напрямку на Пантелеймонівку та Суху Балку 132-га ОМСБр противника мала просування мінімальне (по суті, у розмірі “півтори посадки”);
• на напрямку “головного удару” (смуга дії 2-ї ЗВА та 90-ї окремої танкової дивізії/ОТД) передові підрозділи противника хоч і проводили інтенсивні атакувальні/штурмові дії, але останній “успіх” мали лише 10 серпня. Та й то невеликий — нарешті вдалося “завершити” захоплення с. Іванівка, взявши під контроль її західну частину.

Окрім цього, зараз противник намагається силами 27-ї мотострілецької дивізії/МСД 2-ї ЗВА та 114-ї ОМСБр 1-го АК ліквідувати все ще наявний плацдарм ЗСУ на р. Вовча, розташований на її східному березі, південніше вже захопленої Новоселівки Першої, а також знову просунутися вздовж залізниці з рубежу Сергіївка — Желанне у західному напрямку, у бік Новогродівки (найближче завдання, ймовірно, — вийти на рубіж Орлівка – Миколаївка).

У зв’язку з усім вищесказаним, варто відзначити декілька факторів, що, вочевидь, протягом кількох останніх діб стали для російських військ досить жорсткою реальністю на Покровському напрямку.

Темпи просування противника знову почали падати (у смузі 30-ї та 15-ї ОМСБр ще трохи є здобутки, але все повільніше й повільніше).

Наочне тому підтвердження — противник вже шосту добу веде бойові дії за с. Желанне на напрямку свого “головного удару”, але станом на вчора так і не спромігся взяти його під контроль ПОВНІСТЮ.

Окрім цього, протягом минулого тижня противник принаймні 4 рази здійснював масовані спроби пробитися у с. Гродівка (з боку с. Веселе), але так і не досягнув у цій справі суттєвого успіху.

Ба більше, той факт, що у смузі дії 27-ї МСД та 90-ї ОТД все ще є український плацдарм на східному березі р. Вовча, а підрозділи противника, судячи з усього, щільно “застрягли” перед Карлівкою та Карлівським водосховищем свідчить про те, що противник, очевидно, відчуває “якісь проблеми” із подальшим нарощуванням зусиль на цьому операційному напрямку.

Ще один фактор — очевидне “провисання” суміжного флангу УВ “Центр” та УВ “Юг” (між 2-ю та 8-ю ЗВА противника). У цьому сенсі варто наголосити, що подальше “витягування” (або, краще сказати, спроби витягування) свого “щупальця” у бік Покровська з одночасним провисанням його флангів може закінчитися для противника неприємною несподіванкою “флангового характеру”, хоча й цілком логічною та очевидною.

У цьому сенсі звертає на себе увагу той факт, що хоча обидві армії УВ “Центр” (2-а та 41-а ЗВА) продовжують здійснювати активні спроби наступати, але ділянки та відтинки атакувальних\штурмових дій їх передових частин та підрозділів стали стрімко та відчутно звужуватись по фронту (тобто, падає їх розмах, за збереження рівня їх інтенсивності).

Тепер противник не може ОДНОЧАСНО вести масовані наступальні бої на двох напрямках (дирекціях), що розходяться — на Воздвиженку та у районі Желанного. Причому у межах смуги навіть однієї армії — 2-ї ЗВА, що своєю чергою явно свідчить про появу та загострення потреби у ще більшій концентрації сил та засобів (а відповідно, постійного та регулярного перегрупування частин і підрозділів всередині визначеного об’єднання та двох з’єднань).

Постійне перетаскування з місця на місце, з ділянки на ділянку, та переформування більш-менш боєздатних батальйонів та штурмових рот, аби мати можливість підтримувати більш-менш високий темп та рівень інтенсивності своїх атак\штурмів здатне “задовбати” будь-яке оперативно-тактичне угрупування військ. Навіть таке потужне, як УВ “Центр”.

У їхніх діях починають виникати так звані тактичні та оперативні “паузи” (через необхідність постійно перегруповувати боєздатні підрозділи, придатні для атакувальних\штурмових дій), з часом їх тривалість зростає, а кількість та перелік таких підрозділів скорочується, натомість періоди активації стають рідшими, поки не зходять нанівець.

І на останок, очевидне та важливе питання — чи наважиться російське командування “щось зняти” з цих двох напрямків, аби “разрешить курский кризис”? Як на мене, поки не наважиться. Доки російське командування буде вважати, що воно здатне ОДНОЧАСНО — “преодолевать курский кризис” і вести наступ, наприклад, у бік Покровська, воно буде це робити (або принаймні тягнути з цим — “до останнього”).

Цілком можливо, що у цьому контексті ми побачимо “поступове звуження” обсягу та розмаху змісту всього стратегічного літньо-осіннього наступу росіян.

Спочатку “відваляться” допоміжні та другорядні напрямки, типу Времівського чи Курахівського, потім припиняться наступальні судоми противника на більш важливих, на кшталт Куп’янського чи Харківського, і самим останнім припиниться наступальний онанізм росіян на основних, “головних” операційних напрямках — Покровському, Краматорському.

Тому, хоча наступальна операція ЗСУ у Курській області РФ і має суттєві перспективи щодо “витягування” резервів противника, причому навіть стратегічного рівня (якщо звісно вони ще залишились у нього, в чому я сильно сумніваюсь), але припинення російського наступу найближчим часом, скрізь і відразу я б НЕ очікував.

Саме для такого розвитку подій на Курському операційному напрямку повинна статися дійсно катастрофа для росіян, принаймні, оперативного рівня, із чіткою перспективою розростання до стратегічного.

Ось в такому разі вони дійсно почнуть витягувати війська з інших операційних напрямків, наплював на якісь маловідомі хутори та села у Донецький, Луганський чи Харківській областях.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці “Думки” несе автор.

Джерело