Обстрілів буде більше. До чого варто готуватися українцям у найближчі два місяці

У найближчі два місяці обстрілів українських міст, найімовірніше, буде більше, попереджає аналітик Олексій Копитько. Він пояснює це виборами у США, що наближаються, і закликає українців залишатися стійкими, не даючи ворогові шансу на перемогу, адже саме на нашу слабкість — його розрахунок.

Чому обстріли міст. І чому вони будуть. І чому в найближчі два місяці їх, найімовірніше, буде більше.

Той випадок, коли є головна лінія, навколо якої все вибудовується.

Вибори у США. 60 днів. 8,5 тижня. Фінішна пряма.

БУДЬ-ЯКІ заяви в цей період (навіть найприємніші для нас), але які не передбачають виконання ДО початку листопада, не означають НІЧОГО і переслідують виключно електоральні цілі. Це стосується не тільки США, а й чиновників ЄС і НАТО, які йдуть у вересні-жовтні.

Мають значення тільки факти, виражені в матеріалі. Треба відкидати все “глибоко символічне”, якщо воно не “глибоко матеріальне”.

1. Трамп. Гарріс. Китай. Росія.

У кожного гравця своє бачення бажаного результату і того, як ситуація з війною може позначитися на балансі різних сюжетів (Близький Схід, Тайвань, Африка тощо). Цим і будуть обумовлені ходи.

Чинна адміністрація США показує, що найбільш бажаний сценарій на 60 днів — щоб була якась видимість контролю або замирення. Без різких рухів.

Пакети допомоги в останній місяць здаються досить консервативними. Плюс є ризик, що чинний президент США не повною мірою скористається повноваженнями щодо виділення допомоги (PDA). І те, що затвердив Конгрес, не буде реалізовано. Негатив може бути підтверджений (або спростований) через два дні, на черговому Рамштайні.

Частина держав-партнерів уже повідомила, що рішення про допомогу Україні на 2025 рік ухвалюватимуть у листопаді за підсумками голосування у США. У бюрократичному плані це означає, що ритмічна допомога (якщо така буде) почнеться не з 1 січня, а ближче до весни.

Тобто, 2025-й рік поки що в тумані. Без оцінки обсягів допомоги дуже складно говорити про якісь перспективи. Цифра в 40 ярдів, названа на саміті НАТО, поки залишається фантомом.

2. По Росії основний маркер — мобілізація.

Для продовження наступу без пауз у ворога є критична необхідність провести мобілізацію. Після 8 вересня, коли закінчиться низка регіональних виборів, імовірність такого кроку зросте.

Однак нова публічна хвиля масової мобілізації — це дія, на яку США будуть змушені реагувати.

Нюанс у тому, що навіть якщо РФ форсує мобілізацію з понеділка, особливого ефекту на землі до листопада не буде. А ось спровокувати небажані ходи США можна.

У зв’язку з чим в ефірі — безліч міркувань на тему наявних домовленостей: Росія не ескалює до виборів, а США щось нам не дозволяють і карають зниженням рівня допомоги, коли ми смикаємося.

Коментувати це сенсу немає. Без реальної інформації — це конспірологія. Але що варто тримати на краєчку свідомості: ми не знаємо, який результат виборів у США Кремль вважає найкращим для себе.

Цілком імовірно, що просто напередодні виборів (кінець жовтня — початок листопада) Путін вирішить дати пас якомусь із кандидатів (як це було з обміном на тлі висунення Гарріс). Це може бути як демонстративний миротворчий жест, так і загострення.

3. Останніми днями багато поганих новин, що стимулює потік драматичних оцінок майбутнього. Харків, Суми, Полтава, Львів, Кривий Ріг…

Факти такі.

За 10 місяців операції на Авдіївському напрямку російські війська захопили близько 1000 кв. км (площа звільненої від кадирівців території в Курській області). Найдалі в глибину вони просунулися на 35-38 км. Ширина прориву в середньому становить 25 км. Уже помітно, що у росармії немає сил масштабно тиснути навіть на двох напрямках.

На Покровському напрямку вони зараз зайняті забезпеченням флангів.

В осінь ми входимо набагато краще, ніж могли б. У ворога були амбітні плани на весняно-літню кампанію. Але спочатку вони спалили частину військ на північ від Харкова. Потім Курська операція відтягнула на себе неабияку частку резервів, що залишилися, які зараз могли б тиснути на той самий Покровськ або вклинюватися між Харковом і Сумами.

На карті видно три виступи (Сіверський, Торецький і Курахівський), які росіяни до жаху хотіли б зрізати. Але їм потрібні ДОДАТКОВІ війська, яких станом на зараз немає (і в найближчі два місяці точно не буде, навіть у разі оголошення мобілізації їх не буде місяці).

Є спроба розсікти наші війська в Харківській області, щоб вийти до Оскола.

Навіть у разі погіршення ситуації на якійсь із ділянок, у суто військовому плані це не спричинить для всієї країни і всієї оборони драматичних наслідків. Тобто, може бути погано, але масштаб цього “погано” слід об’єктивно оцінювати.

Що здатне різко все погіршити — це настрій людей, коли вони припинять чинити опір. І втрата управління.

4. Разом виходить.

Карти на найближчий раунд уже здано. Як вони будуть розіграні, які ходи підготовлені, ми не знаємо, але все вже сталося.

У найближчі два місяці складно розраховувати на стрімке надходження допомоги, яка зіграє до початку листопада.

Росія, як і раніше, не може впоратися з нашою армією. Навіть якщо ворог продовжить рух, суто військовими засобами не зможе нас обрушити. А мобілізація їм на короткому відрізку не допоможе.

Єдиний напрямок, де Кремль може наростити зусилля наявними ресурсами, це звірства проти цивільного населення, які не здаватимуться ескалацією, але похитнуть стійкість.

Якщо не обрушити мотивацію української армії та підтримку армії тилом, треба проводити мобілізацію, чого у РФ не хочуть. Чинячи тиск на цивільних, РФ створює вилку: можливість продавлювати нашу армію з опорою на приховану мобілізацію і найманців, а також формуючи основу під переговори. Це розкручує спіраль: що менша стійкість України, то менше допомоги ми реально отримаємо.

Нюанс у тому, що громадяни України демонструють видатну стійкість. Через що плани Кремля вже багаторазово зривалися.

На найближчі два місяці ситуація така:

1. Доведеться терпіти, не можна смикатися.
2. Інформація про звірства росіян має оперативно доноситися через громадську думку до тих, хто зацікавлений її не помітити. Щоб під час виборів їм таки довелося реагувати й стримувати Путіна.

Тим, хто формує оцінки, настав час зафіксувати: заява Байдена про те, що “Полтава — це спроба зламати волю народу”, на тлі заборони застосовувати далекобійні засоби та консервативного підходу до надання допомоги має такий вигляд, наче в прагненні зламати волю українців Росія не самотня. Навіть якщо це не так. А здається — так.

Коли живий організм (Україна) загнаний у кут, стікає кров’ю, перебуває під колосальним тиском і спостерігає дії, що схожі на знущання і приниження, це може спричинити ірраціональну поведінку. Це факт. І до нього варто поставитися серйозно.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці “Думки” несе автор.

Джерело