“Нехай здають паспорти”: Чому ідея Безуглої позбавити громадянства українців за кордоном уб’є економіку

Безугла vs Клименко. Позбавляти чи не позбавляти мільйони українських громадян за кордоном українського громадянства?

Зверніть увагу, привід для суперечки — відмова чоловіків за кордоном повертатися в Україну для служби в армії.

Але “вигребли” все — “і мертві, і живі, і ненароджені”, а саме 11 млн громадян, які опинилися і як біженці, і залишилися на окупованих територіях.

А це і діти, і люди похилого віку, і жінки, і інваліди, а не тільки військовозобов’язані.

Присутня на шоу Юлія Клименко спробувала не погодитися, але зробила це в якомусь “ковбасно-споживацькому” стилі.

Мовляв, не можна від них відмовлятися, вони по 18 млрд дол в Україну щорічно надсилали.

Вісімнадцять — не вісімнадцять, але 15 млрд дол до повномасштабної війни заходило, але це загальна сума, з урахуванням оплати аутсорсингу, схем з ІТ і обналу долара.

Тобто, не тільки мігранти.

Тепер цих грошей стане набагато менше, але не внаслідок заяв Безуглої, а внаслідок втрати для країни позитивного сценарію майбутнього (принаймні в середньостроковій перспективі).

У негативний сценарій ніхто не хоче інвестувати.

Тому я прогнозую скорочення цієї суми з боку трудових мігрантів до позначки нижче 10 млрд дол на рік, тобто більш ніж на третину.

У перспективі ця сума може стабілізуватися на позначці в 7-8 млрд дол щорічно і повільно рухатися вниз у міру відходу у засвіти старих людей похилого віку, які відмовилися виїжджати і отримують допомогу з боку родичів за кордоном.

Взагалі, нафта 21 століття — це людський капітал. Зростання ВВП забезпечується здебільшого через споживання, тому людей скрізь цінують.

Кожен економічно активний житель країни в контексті України — це до мільйона доларів капіталізації економіки через ефект мультиплікатора.

Втрата 11 млн осіб — це, в перспективі 30 років, втрата 10 трлн доларів потенційного валового продукту або близько 300 млрд ВВП на рік (потенційно можливого).

У цій цифрі — і ціна грошей у часі, і можливість виходу ВВП України на рівень 500 млрд дол у перспективі 10 років.

Так, не всі із зазначених 11 млн осіб є економічно активними, але в них народяться діти, онуки тощо.

І 10 трлн дол залишаться в інших країнах.

Усі природні ресурси країни, у нас, нагадаю, оцінюються в 10 трлн дол.

А валове нагромадження основних засобів — 1 трлн грн, а з урахуванням дооцінки — не більше 1 трлн дол.

Тобто, ціна подібних заяв Безуглої досить велика — компенсувати втрату 10 трлн дол в Україні просто нічим.

Це так, цифри для розуміння масштабу процесів для політичних еліт, у яких немає математиків, але є ексцентрики, які “думають” емоцією і внутрішнім ресентиментом щодо своїх громадян.

Які за такого підходу сприймаються як кріпаки.

Пригадується Бодрійар: феодал привласнює життя своїх підданих, водночас самостійно вирішуючи, коли йому самому варто ризикувати своїм життям.

Для кріпака такий стан перетворюється на “відстрочену страту військовополоненого”.

Економічна модель, створена в Україні, давно “випльовувала” зайвих людей.

Економічна система так влаштована, що вона при зміні базових налаштувань знаходить точку рівноваги на вищій або нижчій точці рівноваги.

Продуктивні сили УРСР, включно з інфраструктурою, освітою, наукою, медициною та енергетикою, були розраховані на чисельність населення в 52 млн осіб.

Якщо цей потенціал не розвивати, а амортизувати в нуль (коштом цієї амортизації і “харчувалися” наші політичні еліти всі ці 30 з гаком років), то і чисельність населення буде амортизована майже в нуль.

Не подобається структура економіки УРСР — створіть нову модель. Але не амортизуйте стару в нуль!

Потрібно виходити на вищу точку розвитку, а не на нижчу. І цінувати людей.

Людиноцентрична політика як базова філософія та національна ідея.

Я про це попереджав у своїх статтях “День, коли “зупиниться” Україна” багато років тому, але це був глас волаючого в пустелі.

Мене називали песимістом, а я виявився оптимістом, тому що давав нам час до проходження точки неповернення приблизно у 2-3 політичні цикли або до 2040 року.

Але “втеча” людей поганий знак для політичних еліт.

В одній зі статей я аналізував платіжний баланс України з 2010 року.

За період 2010-2021 з України було виведено бізнесом і політичними елітами 170 млрд дол (“гроші з України”).

За цей самий період населення (трудові мігранти) перерахували в Україну близько 155 млрд дол (“гроші в Україну”).

Тобто, поки політичні еліти заробляли “тут” і витрачали “там”, прості українці заробляли “там” і витрачали “тут”.

Якщо люди перестануть надсилати гроші в Україну, то де політичні еліти братимуть гроші для виведення за кордон?

Торговельний товарний баланс у нас глибоко дефіцитний (уже мінус 39 млрд дол).

Баланс послуг теж піде в мінус: сектор ІТ скоротиться (міграція, низький рівень освіти, низька народжуваність, тобто мало людей для заповнення). Транзиту газу, нафти, аміаку вже немає.

У борг давати будуть мало — держборг уже 90% ВВП.

Щойно зовнішнє кредитне підживлення зменшиться, відсутність людей призведе до того, що виводити капітал з України можна буде лише ціною постійної девальвації.

Єдиний порятунок тоді — скорочення імпорту за рахунок старіючого, бідного населення, що живе з “городів” і сировинний експорт.

Модель за якої країна ніколи не стане багатою і привабливою.

Загалом, цінуйте людей і пам’ятайте історію славного міста Гамельна, з якого щуролов забрав усіх дітей, залишивши в місті одних старих.

Джерело.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці “Думки” несе автор.