Дискусія про доцільність перейменувань топонімів в Україні вкотре загострилася і призвела до зіткнення двох протилежних думок. Одну з них представляє аналітик Олексій Копитько — він вважає, що бездумні, огульні перейменування завдають величезної шкоди Україні та віддають її минуле в руки Росії.
Стрічка забита суперечками з приводу “деколонізації” топонімів. Що в Харкові, що в Дніпрі, що в Одесі.
Перейменування завжди провокуватимуть полеміку, а в мене зараз немає можливості предметно брати в цьому участь.
Відзначу тільки два моменти.
Уже очевидний абсолютно недолугий і шкідницький підхід до “деколонізації”, який полягає в тому, щоб поступово віддати Росії всю тему перемоги над нацизмом. Ми скоро прийдемо до того, що у Другій світовій війні українці воювали тільки в лавах УПА. А із захоплених міст нацисти самі пішли. Передумали просто!
Що буде далі — цілком очевидно. На перших же виборах після війни відбудеться відкат, новий виток скандалів і розбрату. Дуже схоже на чиюсь політичну заготовку, яка грає проти країни.
Як доповнення до згаданої вище дурості, присутній явний курс на “деколонізацію” всієї науково-технічної спадщини, створеної українцями в радянський період. Хтось аж надто тямущий вирішив і цей пласт Кремлю подарувати.
Наприклад, перейменування в Одесі проспекту Академіка Глушка (уродженця та почесного громадянина міста) на проспект Ярослава Мудрого — це щось таке, що потребує дуже серйозного пояснення, як на мене. А чому?
Ми соромимося одного з найвідоміших конструкторів ракетних двигунів у світі? Ми соромимося, що українці й вихідці з України багато в чому побудували ВСЮ радянську космічну програму? Чи ми соромимося, що син академіка, який живе в Москві, підрядився в місіонери і занадився після 2014 р. їздити в Донецьк? Та нехай горить у пеклі!
Це те, про що я писав у період дискусії про назву станції метро в Харкові, тобто питання масштабу і рівень планки, яку ми собі ставимо. Іменем Ярослава Мудрого можна назвати все що завгодно. І це не потребує жодних душевних зусиль. Це дуже гідне ім’я, це один із найвеличніших діячів нашої історії. Але коли за допомогою цього імені вимивається те, що українці сильні в науці й техніці, де ми маємо кров з носа повернути позиції — це ж зло, чи не так? Чи ті здобутки — вже не цінність?
Хтось явно заражений ідеєю загнати Україну у вузькі рамки “аграрної наднедодержави” без традицій і, відповідно, без майбутнього.
Пора вже усвідомити: коли суспільство/країна не переосмислює, а просто віддає щось своє, зароблене потом і кров’ю, воно/вона віддає не набір байок про минуле, а саме людей і території.
Спочатку в ментальному, а потім й у фізичному сенсі.
Ми вже маємо трагічний приклад Криму. Україна відмовилася від Кримської війни 1853-1856 рр., повністю подарувавши її Росії. Хоча це була війна, яку витягнув на своїх плечах український народ — від Одеси і Шостки до Луганська. І цьому є безліч доказів. Москва ж із 1954 року розгортала міф про Севастополь як про “місто російських моряків”. А в Києві навіть після 2014 р. не були проти.
У росіян — монополія. І в цьому пряма вина вузьколобих політиків і чиновників, які відповідали за історичну пам’ять.
Час уже робити якісь висновки.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці “Думки” несе автор.
Хвиля смертоносних вибухів пейджерів та інших електронних пристроїв, які носили бойовики в Лівані, різко посилила…
В Україні триває процес загальної мобілізації, під час якого територіальні центри комплектування активно розсилають повістки…
Під час приготування пасти карбонари чи болоньєзе можна допустити деякі помилки, які зіпсують смак страви.…
Євросоюз закликав усі держави, які ратифікували Римський статут, виконувати свої зобов'язання. Зокрема йдеться про арешт…
Військовослужбовці ТЦК не можуть передати повістку військовозобов'язаному через родичів. Якщо це сталося, то документ не…
Росія наразі не планує оголошення нової хвилі мобілізації в короткостроковій або середньостроковій перспективі, оскільки президент…
