Кому не йти на війну: який із способів бронювання від мобілізації — найкорисніший для України

Є чотири основні способи бронювання від мобілізації. Розглядаючи їх, економічна аналітикиня Марія Репко зупиняється на тому, що здається їй одночасно найбільш справедливим і максимально корисним для України.

Трішки міркувань щодо бронювання.

Є завдання:

1. Витримати оборону та перемогти у війні, тобто підтримувати сильну боєздатну армію, включно із демобілізацією людей, які вже понад два роки на війні.
2. Зберегти економіку, спроможну платити податки на утримання армії та давати робочі місця в тилу.
3. Зберегти життя у регіонах, які РФ методично намагається перетворити на пустелі.

Стосовно завдання (1), з того, що я чула, точно потрібна термінова реформа ТЦК. Я не фахівець, не знаю, як треба. А ось щодо (2) та (3) у мене є варіанти.

Базове та, на мою думку, варте уваги…

Треба залучати до праці жінок. На державному й місцевому рівні це означає:

• курси перекваліфікації та програми стажування і працевлаштування, спільні з роботодавцями;
• укриття в школах та садочках і офлайн-освіта для дітей, адже інакше неможливо.

Треба залучати ВПО та безробітних. Зараз у центрах зайнятості реєструються лише для того, щоб отримати допомогу, так не має бути. Центри повинні пропонувати роботу в регіоні присутності та в інших регіонах, якщо є вакансії на відповідну спеціальність, центри мають реально опікуватися працевлаштуванням, а не тим, чим вони опікуються зараз, що б це не було. КРІ треба ставити кількість вакансій, наявних у Держслужбі зайнятості, рівень закриття вакансій, кількість працевлаштованих людей. Немає вакансій — дозвольте їм із вакансіями Робота.ua взаємодіяти.

Найскладніше — бронювання. Тут з усього простору варіантів я бачу такі:

• не бронювати нікого взагалі, потрапив під призов — пішов служити;
• бронювання за квотами для тих, хто визнаний працівником критичного підприємства за певними критеріями;
• бронювання офіційно оформлених працівників за квотами, однаковими для всіх компаній всіх форм власності;
• бронювання за гроші — кілька десятків тисяч за одного співробітника.

Мені подобається квотний варіант, однаковий для всіх форм власності та розмірів компаній, можливо, із певним підвищенням квоти для ризикованих регіонів. Ідея про наповнення бюджету від грошей за бронювання, ІМХО, ускладнює ситуацію та призводить до суспільного розколу по лінії багатих-бідних, по лінії регіонів, не відповідає завданню зберегти життя та бізнеси там, де зараз найважче. Бронювання лише критичних компаній не дає можливості розвиватися всьому іншому, що платить податки і утримує родини. Ідея “не бронювати взагалі нікого” винесе нас економічно, а коштом допомоги партнерів зарплати військовим не заплатиш. Це лише моя думка, це не позиція ЦЕС і не серйозна, базована на даних, аналітика.

Сумно, що рішення дуже складне. У будь-якого варіанту з описаних будуть противники, та й політично його ніяк не можуть зібратися та прийняти, відповідно, компанії живуть і планують в умовах невизначеності не лише стосовно електроенергії та прильотів, а й щодо ключових працівників. Це — ціна бездіяльності.

Якось так.

UPD. З приводу жінок на службі, які можуть замінити чоловіків у цивільних завданнях, я вважаю, жінка піде працевлаштовуватись діловодкою в частину або щось схоже, якщо розумітиме, що залишиться у своєму місті зі своїми дітьми та родичами, а також на цивільних умовах — тобто із розірванням контракту. А не так, як зараз.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці “Думки” несе автор.

Джерело