ТОП-5 сценаріїв війни: чого чекати на фронті у 2025 і чи можливі переговори з РФ

Росія понад рік веде наступальну кампанію на фронті. При цьому західні лідери все частіше закликають до необхідності переговорів та завершення війни. Новообраний президент США ще до своєї інавгурації заявив, що зможе це зробити.

Що буде з війною в 2025 році – в матеріалі військово-політичного оглядача РБК-Україна.

Війна в 2024 році розгорталась не на користь України. Гальмування допомоги від головного союзника – США – поряд з проблемами безпосередньо у військах не дозволили стримати тиск Росії. Москва вже понад рік проводить наступальну операцію і має в ній повзуче просування.

У заявах західних лідерів та представників нашої влади прямо чи побічно читається, що війна, мабуть, як ніколи близька до кульмінації – можливо, вона вже почалась. Проте вона може бути не такою, на яку розраховував багато з нас в 2022 чи ще в 2023 році.

Чого чекати в найближчі місяці

Росія зараз концентрує зусилля на захопленні південної частини Донецької області – ділянці, де окупаційні війська після захоплення Авдіївки домоглись найбільшого прориву за півтора року. Найважчі напрямки фронту – район Великої Новосілки та Курахового.

Перший – звідки українські сили рухались під час контрнаступу в 2023 році, зараз перебуває у напівоточенні. Північніше від Великої Новосілки росіяни перерізали дві дороги від міста. Південніше окупантам вдалось повернути контроль над частиною населених пунктів вздовж річки Мокрі Яли, які українські війська звільнили в 2023 році. Паралельно з цим наші підрозділи, які оборонялись там у селі Макарівка, опинились під загрозою оточення.

Курахово – важливий вузол оборони ЗСУ на півдні Донеччини – вже майже під контролем агресора, за виключенням території Курахівської ТЕС. Складна ситуація і на південь від нього – в районі так званого курахівського “мішка”.

Далі фокус ворога, у разі захоплення Курахового, найбільш ймовірно, зміститься на Покровськ. Найближчі позиції противника від цього міста – в шести кілометрах з півдня та сходу. У наступні місяці окупанти зосередяться на тому, щоби підійти до цього міста ще й з півночі, з району Гродівки, і, можливо, ще і з південного заходу, створивши умови для напівоточення міста. Тільки після цього росіяни перейдуть до лобових атак.

Дві інші складні ділянки – район Торецька та Часового Яру, в межах яких уже кілька місяців йдуть бої. Захоплення цих двох міст вкладається в план противника з окупації північної частини Донецької області. У разі окупації Торецька та Часового Яру ці два угруповання противника триматимуть курс на Костянтинівку, а після – на Слов’янську-краматорську агломерація. Хоча операція з захоплення цієї ділянки поки на дуже ранньому етапі.

Для окупації цієї агломерації росіянам потрібно “вирішити” ще щонайменше кілька складних завдань на півночі від неї. Перше завдання – це захоплення всього лівобережного берегу Осколу на Куп’янському напрямку, звідки ворог вздовж річки міг би розвинути рух на південь, маючи прикритий фланг. Противник ще місяць тому прорвався до берегів Осколу, але розширити це вклинення під контратаками наших військ відтоді так і не зміг.

Друге ще невирішене агресором завдання – захоплення плацдарму у районі Святогірська та Лимана, звідки він уже хотів наступати на Слов’янськ у 2022 році і контроль над якими він втратив восени того ж року під час нашого контрнаступу. І третя перешкода для росіян – це існування нашого Сіверського виступу, який поки що можна вважати найбільш стабільною ділянкою фронту, хоча й останнім часом там дещо пожвавились атаку з боку ворога. Тобто бої за Слов’янсько-краматорську агломерацію поки не виглядають близькою перспективою.

Окремий плацдарм, де теж йдуть складні бої – Курська область. Російські та північнокорейські військові атакують цей плацдарм з різних боків: з північного заходу, з північного сходу та з південного сходу. Солдати КНДР змогли підійти до Малої Локні та увірватись до Плехового, чого раніше не вдавалось російським підрозділам. Загалом, за інформацією видання, наші військові поки контролюють у Курській області 45% від тієї території, яку утримували на піку. Крайній дедлайн, який був поставлений Кремлем щодо повного витіснення української армії – 1 березня.

Загрозливими залишаються ще дві ділянки на півдні України. Кілька інформованих джерел видання підтвердили, що Москва не відмовилась від ідеї почати наступ у Запорізькій області та піти на Херсон. Причому, за їхніми словами, готовність до наступу на правобережжя Херсонщини у ворога вища, ніж до активізації на Запоріжжі.

Наші військові очікують, що головний удар тут може припасти на район П’ятихаток паралельно Дніпру – це зона відповідальності УВ ворога “Днепр”. Але водночас вони не виключають дії ворога неподалік Гуляйполя. Що стосується Херсонщини, яка теж входить до УВ “Днепр”, то окупанти вже здійснювали спроби розпочати дії в напрямку на правобережжя Дніпра. Остання – минулого тижня, російські ДРГ намагались прорватись до Антонівського мосту з боку Олешок. Ці спроби були відбиті.

Співрозмовники видання вказують, що рішення про наступальні дії на Херсон уже ухвалено. Курувати цю операцію буде командувач повітряно-десантними війська РФ Михайло Теплинський. За даними РБК-Україна, для участі в наступальних діях може бути залучено близько 4 тисячі штурмовиків. Це зокрема 61-ша окрема бригада морської піхоти РФ, а також десантура, наприклад, 7-а десантно-штурмова дивізія ВДВ. Символічно, що саме десантники восени 2022 року відступали з Херсонщини. При цьому напрямків атак може бути два: один – північніше, неподалік Нової Каховки, другий – південніше Херсона.

Початок активних дій окупантів напряму залежить від погоди та успішності дій РФ у Курській області. Для того, аби рухатись у бік Херсона, окупантам, так чи інакше, потрібно перетинати Дніпро. Уцілілих мостів там немає. Тобто форсувати цю річку доведеться човнами або наводити переправи. Однак на окремих ділянках Дніпра після підриву агресором Каховської ГЕС утворилось суцільне болото, яке за холодної погоди замерзає, що полегшує прохід. І це також відомо ворогу.

По-друге, частину десантури з УВ “Днепр” перекинули на допомогу російським підрозділам у Курській області і вона ще поки звідти не повернулась. Джерела видання, щоправда, сумніваються в успішності задумів Москви з огляду на складність такої операції і на те, що на правому березі окупантів уже готові зустрічати.

П’ять сценаріїв війни в 2025 році

Нинішній план Росії – наступати скрізь, де це тільки можливо. Україна і з об’єктивних, і з суб’єктивних причин не в змозі ні зупинити темп ворога, ні перехопити ініціативу на фронті. І поки всі тенденції не вказують на те, що нам вдасться в близькій перспективі переломити ситуацію на нашу користь.

Більшість, якщо не всі західні лідери, схоже, не вірять у можливість повернення всіх наших територій силовим шляхом і все гучніше закликають до мирних переговорів з Росією. Цю ідею в авангарді чітко артикулює Дональд Трамп та його команда. Насправді подальша доля війни зараз, насамперед, у руках США. І хоча поки з США не надходило якоїсь чіткої стратегії щодо припинення бойових дій, наразі немає сумнівів, що відразу після інавгурації нова команда Білого Дому активно візьметься за “мирний процес”.

Про неможливість повернути силовим шляхом всі окуповані території вже почали обережно говорити і представники української влади. Питання про ведення війни аж до виходу на законні українські кордони 1991 року зникло з їхньої публічної риторики.

Так само обережно від українських посадовців почали звучати заяви про готовність до переговорів. Принаймні, за результатами розмови з українським президентом Дональд Трамп заявив, що Володимир Зеленський готовий до укладання угоди для припинення війни. Можна припустити, що це передбачає згоду на певні компроміси з огляду на те, що Україна зараз має далеко не найкращі позиції. Про які саме компроміси йдеться – це вже буде визначитись безпосередньо під час перемовин. Зеленський, у свою чергу, після зустрічі з Трампом повідомив, що Україні потрібен справедливий мир і сильні гарантії безпеки, які не дозволять Росії знову повернутись з війною.

Три інших вагомих фактори, які досі залишаються невідомими – по-перше, які гарантії безпеки може отримати Україна у разі припинення війни. По-друге, чи готова до перемовин Росія. В адміністрації Білого дому є важелі, як змусити Москву – “кнутом” чи “пряником” – почати домовлятись про припинення бойових дій. Це може бути і обвал цін на нафту, і введення вторинних санкцій проти країн, що допомагають Росії, і розширення санкцій на ті сектори російської економіки, яких вони ще поки не торкнулись. І по-третє, чи готові, власне, США задіяти ці важелі. Саме зважаючи на усі ці фактори – відомі та невідомі – можна будувати сценарії розвитку війни в 2025 році.

Перший варіант – Трампу не вдається змусити Москву до переговорів, через це він поступово втрачає інтерес до “миротворчого процесу” і переключається на внутрішні американські питання. Допомога Україні при цьому не збільшується або навіть зменшується. Ми продовжуємо поступово втрачати території. Виснажлива війна переходить у 2026 рік.

Другий сценарій – США вдається усадити всі сторони за переговори. Проте Путін лише імітує готовність завершувати війну та насправді використовує переговорний процес для затягування війни і подальших територіальних здобутків. В цей час увага до війни слабшає, як і допомога Україні. Бойові дії при цьому продовжуються, як і втрата Україною територій. Виснажлива війна переходить у 2026 рік.

На користь першого та другого сценарію вказує те, що Путін зараз справді має успіхи на фронті. Його армія хоч і дорогою ціною, та має постійне просування. За даними РБК-Україна, в цьому році Росії вдалось набрати до армії 430 тисяч добровольців, план, що стоїть на 2025 рік – 450 тисяч. Навіщо йому зупинятись, якщо він може окупувати ще більше?

Проти цих сценаріїв відіграє той факт, що завершення війни в Україні було одним зі стовпів кампанії Трампа. Він системно критикував Байдена за його недостатні зусилля, за нерішучість і часто дорікав йому Афганістаном, де після виходу американських військ до влади прийшли таліби. Україна може стати для Трампа його власним “Афганістаном”. До того ж у команді Трампа вже говорили, що новообраний президент збирається забезпечити “мир через силу”.

Тому в разі якщо йому не вдасться всадити Путіна за переговори, події можуть розвиватись за іншим, третім сценарієм: Трамп не може змусити Кремль до переговорів. Натомість США різко збільшують допомогу та постачання зброї Україні. За рахунок цього в середині року Україна переходить від оборони та проводить власну наступальну кампанію, чим покращує свою переговорну позицію. Тоді питання переговорів знову повертається до порядку денного. При цьому бойові дії можуть як завершитись до кінця 2025-го, так і перейти у 2026 рік.

У цьому сценарії теж є своє “але”. Путін, ймовірно, теж розуміє, чим обернеться для нього відмова від пропозиції Трампа про припинення бойових дій. Для нього може бути більш раціональним почати переговори, коли його вмовляють, а не коли змушують до цього силою, причому як для внутрішньої аудиторії, так і в очах міжнародної спільноти. Ба більше, іншої пропозиції від Трампа потім може не надійти.

Звідси випливає четвертий сценарій: США вдається усадити всіх за переговори. При цьому бойові дії під час переговорного процесу продовжуються. Україна матиме ресурс для проведення наступальних дій у 2025 році. Якщо їй вдається провести вдалу операцію, вона покращує свою переговорну позицію. При цьому бойові дії можуть як завершитись до кінця 2025-го, так і перейти у 2026 рік.

Поряд з ним існує ще один – п’ятий сценарій. Трампу вдається усадити всіх за переговори. При цьому бойові дії під час переговорного процесу зупиняються. До кінця 2025 року Україна, Росія та посередники погоджують параметри мирної угоди або заморожування війни.

На користь цього сценарію свідчить те, що в команді Трампа можуть наполягати на тимчасовому припинені вогню у разі можливих переговорів між Росією та Україною. Про це раніше повідомляло CNN з посиланням на власні джерела. Крім того, у Росії теж є внутрішні проблеми, які мають підштовхнути її до припинення бойових дій. Втома від війни зростає не лише в Україні. І навіть незначні територіальні здобутки обходяться Москві величезними втратами в людях, в ресурсах та в економіці.

Більшість галузей російської промисловості, крім нафтової, стали збитковими. Близько 40% бюджету РФ в наступному році піде на війну та “оборонку”. Через масове залучення російського населення до війни та сфери ВПК знижується рівень безробіття, чимало “цивільних” підприємств не може найняти працівників на конкурентну зарплату і, як наслідок, закриваються. І ці всі тенденції тільки погіршуються.

У Росії теж далеко не все гладко з кількістю військ на фронті. Попри те, що Москва володіє ініціативою на всіх напрямках фронту і готує нові наступальні операції – навряд чи північнокорейські солдати йшли би “звільняти” Курську область, якби у Путіна було достатньо власних військ.

Цьому є, ймовірно, інше пояснення: Москва, схоже, теж має для себе визначений дедлайн. Тому вона намагається зараз рухатись всюди, де може. А з Курською областю Росії тим часом допоможуть солдати КНДР, яких поки не задіюють у боях безпосередньо на території України. Цим дедлайном може стати інавгурація Дональда Трампа, після якої, ймовірно, розпочнеться переговорний процес. А до цього часу Путін прагне здобути якомога більших здобутків на фронті, щоби потім мати більше “козирів” у цих перемовинах.