Усі блакитноокі люди родичі один одного: і взагалі вони мутанти

Українці часто кароокі чи чорноокі. Натомість у США блакитні очі має більш ніж кожна четверта людина. У Великобританії – троє з кожних семи, в Нідерландах – троє з п’яти, а в Ісландії – троє з кожних чотирьох. Залежно від того, де ви живете, це дуже популярний колір очей, пише IFLScience.

Але це трохи дивно, і ось чому. Синій не зовсім поширений у природі – навіть ті істоти, про яких ви зараз думаєте, наприклад, деякі комахи та риби, насправді не є синіми, вони просто використовують фізику, щоб змусити вас думати, що вони сині. У ссавців блакитний відтінок зустрічається ще рідше: ми вважаємо, що є блакитний кит і кілька мавп, але жодна тварина не має від природи блакитного хутра або волосся. Ось чому блакитні очі – це ніби щось особливе. Та насправді це не так.

Міф про блакитні очі

Серйозно. Блакитних очей не існує. Блакитний колір очей визначається меланіном, а меланін за своєю природою коричневий. Коричневий меланін – єдиний пігмент, який існує в оці. Немає пігменту для карих, зелених або блакитних очей. Очі здаються такими лише завдяки тому, як світло падає на шари райдужної оболонки і відбивається назад.

У тваринному світі є багато прикладів того, що колір, який ми спостерігаємо, є результатом оптичних явищ, таких як розсіювання світла чи дифракція мікроскопічними структурами, присутніми в тканинах. Найвідомішим прикладом цього ефекту є блакить неба. Сонячне світло падає на нашу планету. Поки воно перебуває в космосі, де, за всіма ознаками, немає нічого, що могло б стати йому на заваді, світло має білий колір, який насправді є результатом поєднання всіх можливих кольорів, зібраних разом.

Однак, як тільки воно потрапляє в нашу атмосферу, у повітрі з’являються всілякі мікроскопічні частинки пилу, газу тощо, і світло починає розсіюватися в усіх напрямках. І чим менша довжина хвилі світла, тим більша ймовірність того, що воно “застрягне”. Кольори в нижній частині спектру видимого світла – тобто червоні та помаранчеві – занадто великі, щоб перейматися крихітними пилинками, і тому мчать вниз, щоб поглинутись землею. Але найменші хвилі – сині та фіолетові – “застряють” в небі, і створюють той холодний відтінок, який ми всі знаємо. Кольори, отримані таким чином, відомі як структурні кольори.

Тож, явище, яке робить небо блакитним, і явище, яке робить  райдужну оболонку ока блакитною, є двома різними ефектами – релеєвським розсіюванням і розсіюванням Тіндалла, відповідно. Але, чесно кажучи, це одне й те саме. Різниця між ними полягає не в тому, що відбувається, а в розмірі та розташуванні частинок, від яких відбивається світло.

Більшість нерайдужних синіх кольорів у тварин – це синій колір Тіндалла. Блакитний колір людських очей обумовлений розсіюванням білого світла найдрібнішими білковими частинками в райдужній оболонці. Зелені та карі очі – результат того ж ефекту розсіювання, але в цих випадках в райдужці трохи більше меланіну, тому світло поглинається або відбивається по-різному. Ось чому колір очей може “змінюватися” залежно від освітлення – це взаємодія між кількістю меланіну та архітектурою самої райдужної оболонки.

Цей же ефект відповідає за блакитний колір багатьох птахів, чиє пір’я має неймовірно крихітні мембранні кишеньки, наповнені повітрям, які розсіюють світло. Іншими словами сині очі – це просто витівка світла!

Блакитноокий пращур

На колективному генеалогічному дереві людства деякі гілки виглядають більшими за інші. Наприклад, гілка під назвою “Чингісхан” достатньо товста, щоб охопити приблизно одного з 200 чоловіків, що живуть сьогодні. І технічно, у кожного європейця десь в родоводі ховається Карл Великий. Ці хлопці залишили вражаючий вплив на генетичний склад світу – але в підручниках історії є люди, які перевершили їх. Вірогідно, вони прийшли з Близького Сходу близько 40 або 50 тисяч років тому. І мали блакитні очі. 

“Спочатку у всіх нас були карі очі. Але генетична мутація, що зачепила ген OCA2 в наших хромосомах, призвела до створення “вимикача”, який буквально “вимкнув” здатність виробляти карі очі”, – пояснили науковці.

Дослідники виявили не лише те, що “відтінок води” є результатом мутації гена OCA2, але й щось набагато більш визначальне. Блакитноокі люди успадкували один і той самий “перемикач” в одному і тому ж місці ДНК. З цього можна зробити висновок, що всі блакитноокі люди пов’язані з одним і тим же предком.

Це єдиний відомий спосіб отримати блакитні очі – і він досить специфічний. Так, для порівняння, існує щонайменше вісім різних мутацій генів, які відповідають за руде волосся. Цей “перемикач” обмежив здатність організму людини виробляти коричневий пігмент до такої міри, щоб очі виглядали блакитними. Це просто показує, що природа постійно тасує людський геном, створюючи генетичний коктейль з людських хромосом і випробовуючи різні варіанти.