Довів Київ “до ручки”: топ-5 провалів Кличка за 10 років у владі Києва

У суботу, 25 травня, виповнюється рівно десять років відколи Віталій Кличко вперше переміг на виборах міського голови, отримавши де-факто владу в Києві.

Журналісти видання Телеграф зібрали найбільш системні прорахунки столичного мера.

Тертя з Банковою дають свої плоди

П’ятирічне протистояння Кличка з Офісом президента потроху, схоже, позбавляє міського голову реальної влади. Хоча повноваження голови КМДА офіційно не призупинені, на час війни по адміністративній лінії де-юре головним у столиці призначили ще одного начальника — голову військової адміністрації Сергія Попка. Що фактично у певній мірі породило двовладдя.

До речі, президент України Володимир Зеленський з 2020-го (з часу останніх виборів мера) так і не підписав указу про перепризначення Кличка головою КМДА. Це ставало предметом звернення депутатів Київради до голови держави. Втім, на печерських пагорбах так і не пристали на це прохання.

Ба більше — ще у вересні 2019-го уряд прем’єра Олексія Гончарука навіть погодив звільнення Кличка з посади голови КМДА. У відповідь столичний градоначальник подав позов до Окружного адмінсуду.

В січні 2022-го уряд забрав у голови КМДА право подавати (на призначення/звільнення) президенту кандидатури очільників столичних районів.

Загалом, взаємовідносини Кличка з Офісом за ці роки стали схожими на якийсь багатосерійний політичний серіал зі своїми загостреннями, новими поворотами та періодичним затишшям.

Невиконані обіцянки

Згідно з останнім моніторингом виконання обіцянок, формально Кличко мав здебільшого позитивний результат, ніж негативний (51% виконав, 37% не виконав, а 12% на момент аналізу були в процесі реалізації).

Втім, якщо копнути глибше, можна знайти кілька цікавинок: одна річ — пообіцяти не переносити столичний зоопарк в інше місце чи випустити книгу зі своїми обмовками, а інша історія, наприклад, неодноразові анонси запуску метро на Троєщину. Цей серйозний проєкт, як і добудова зеленої гілки метрополітену в бік Виноградаря (та ще низка крупних проєктів) ще й досі далекі від реального втілення.

Для порівняння: у мера Дніпра Бориса Філатова, згідно з моніторингом, рівень виконаних обіцянок становив 65%; у міського голови Чернігова Владислава Атрошенка показник виконаних обіцянок був на рівні 68%; у колишнього мера Запоріжжя Володимира Буряка — 73%.

Тут варто зауважити, що бюджети столиці та згаданих крупних міст відрізняються на порядки. Тобто в обласних центрах втілювати обіцянки, скажімо, щодо великих інфраструктурних проєктів, набагато важче. Так, у Києві доходи бюджету в 2024-му плануються на рівні 72 млрд грн. А в Запоріжжі дохідна частина кошторису міста закладена з показником лише у 8,5 млрд грн (тобто у 8 разів менше, ніж у столиці).

Господарські прорахунки і корупція

Серед критиків міського голови на Банковій, парламенті та в публічній площині часто лунає теза, що Кличко поганий господарник. Якщо відставити політичну і емоційну складові та проаналізувати деякі господарські кейси, вонипідтверджуватимуть цю думку.

Серед таких останніх прикладів — ремонт Шулявського шляхопроводу, який здорожчав до майже 2,5 млрд грн. Тобто за п’ять років будівництво розв’язки на Шулявці виросло в ціні в 4 рази. При тому, що комунальники не збудували ще один правий з’їзд на Берестейський проспект для руху в центр.

По сусідству з Шулявкою ремонт сумнозвісного Дегтярівського шляхопроводу обійшовся міському бюджету в 1 млрд грн. Але, по-перше, за даними “Наших грошей”, будматеріали закуповувались за завищеними цінами.

А, по-друге, за оцінками деяких експертів, доцільність будівництва цього шляхопроводу взагалі викликає сумніви, адже технічно можливо було облаштувати звичайний дорожній переїзд/перехрестя зі світлофорами, не витрачаючи мільярд на новий об’єкт та майже рік часу в умовах війни.

Також критикуються й багатомільярдні витрати на інші шляхопроводи, розв’язки, ремонти неважливих доріг та дивну бруківку.

Так, чимало подиву і критики спровокувало будівництво автомобільної розв’язки на Оболоні.Окрім власне вартості проєкту у розмірі біля 2 млрд грн у частини експертного середовища виникли питання щодо проєктної документації. Виявилось, її розробляли ще у 1980-х роках. А ще й постав етичний бік питання — чи потрібно було взагалі під час війни будувати розв’язку, та ще й у спальному районі і об’єктивно не у ключовій для міста транспортній локації.

Є припущення, що цю розв’язку вирішили звести нібито для кортежу Кличка, аби зручно і швидко їздити в селище Лютіж під Києвом. За деякими даними, туди міський голова нещодавно міг переїхати зі свого столичного пентхаусу.

Водночас деякі інші системні проблеми міста вирішуються не такими ударними темпами, як побудова шляхопроводів і доріг. Зокрема — повільна модернізація водопровідної системи, яка здебільшого залишилась спадком ще з радянських часів. В результаті у різних частинах міста із року в рік трапляються водні гейзери, підтоплення і постійні аварійні ремонти. При чому часом навіть на тих самих локаціях. Серед яскравих останніх прикладів — прорив труби і підтоплення на Либідській площі у важливому транспортному вузлі.

До речі, і у транспортній сфері за 10 років системних значних зрушень також особливих не відбулося. Маршрутки, як планувала команда Кличка (і з якими починав боротися ще “космічний” мер Черновецький), так не замінили громадським транспортом. Навіть, здавалося б, просте питання валідаторів для маршруточників, і те досі перебуває у підвішеному стані.

Звісно, гальмування реформ можна списувати на певні об’єктивні фактори: пандемія ковіду з карантином, обмеженість міського бюджету (об’єктивно всіх грошей на всі швидкі трансформації у місті не вистачить, можливо, й за 20 років), “спроба дискредитувати міську владу” (як нещодавно заявляв сам Кличко на адресу “слуг”), велика війна з її похідними тощо.

Проте справедливо виникає питання, чому щороку умовно десятки мільярдів гривень зариваються в дороги і бруківку замість, наприклад, капремонтів аварійних труб (на модернізацію мереж зокрема закладався лише 1 млрд грн, а на дороги і транспортну інфраструктуру цьогоріч хочуть ще витратити загалом 24 млрд грн), оновлення комунального транспорту для перемоги над тою самою “маршруточною мафією”. Чи добудови хоча б однієї станції метро або зведення ще одного дитячого садка, яких гостро не вистачає місту.

А ще у контексті своєрідного марнотратства та бюджетних перекосів періодично дивують і деякі тендери, починаючи із закупівель в КМДА, завершуючи аукціонами окремих комунальних підприємств.

Так, за час великої війни згадуються скандальний тендер на купівлю Тоyota Camry на 20 млн грн для автопарку міськадміністрації, дивний капремонт в офісі “Київтеплоенерго” на 9 млн грн, спроба керівників комунальної організації “Київмедспецтранс” купити експертизу за бюджетні кошти у справі, де самі ж ці топменеджери проходили як фігуранти та багато іншого.

Поки що ж вершиною айсбергу марнотратства та корупції в “епоху Кличка” є скандальний кейс екскерівника Київського метрополітену Віктора Брагінського, при якому за 10 років на посаді у столиці не збудували жодної станції метро, “відсікли” частину синьої гілки після аварії поблизу “Либідської” та, здається, проспали руйнації на деяких діючих станціях підземки і складних ділянках.

Водночас, як вдалося встановити “Телеграфу”, біля 4 млрд грн на будівництві метро на Виноградар “Київметробуд” перерахував сумнівним фірмам, після чого ці кошти де-факто “розчинилися”.

Крім того, сотні мільйонів гривень від підземки ще й переказували пов’язаній безпосередньо з Брагінським та його партнером компанії. Потім же ці кошти виводились, хоча гроші мали піти виключно на ремонт метро.

У цьому ключі за час повномасштабки можна пригадати і гучний скандал довкола президента “Київміськбуду” Ігоря Кушніра. За його керівництва компанія опинилась на межі банкрутства і з’явились ризики зриву будівництва низки об’єктів. У тому числі “зависла” добудова проблемних висоток “Укрбуду“.

У той же час, за даними ЗМІ, Кушнір під час війни виїхав з України з довідкою про інвалідність, що не завадило йому підкорити Еверест. Разом з тим журналісти знайшли у дружини Кушніра віллу у Франції за 20 млн євро.

Загалом же через зловживання і корупцію зараз різні правоохоронні і антикорупційні органи розслідують біля сотні кримінальних справ, у яких фігурують від заступників Кличка до працівників комунальних підприємств та різних підрозділів КМДА. А рахунок потенційної шкоди бюджету і громаді йде на мільярди гривень.

Хаотична забудова міста

Новий будівельний бум у столиці знову актуалізував питання Генерального плану, адже за мерства Кличка хаотичну забудову Києва так і не зупинили.

При цьому на старі (“докличковські”) будівельні кейси (будинок-монстр на Подолі, ТРЦ під Поштовою площею, історичний будинок Вертипороха на Щекавицькій тощо) накладаються земельні та архітектурні скандали, що виникли вже за мерства Кличка.

Серед останніх — забудова біля Солом’янського ландшафтного парку, скандальний проєкт зведення офісного центру з паркінгом замість відомого будинку Ісаака Грубера на Прорізній, знищення історичного пагорба на Воздвиженці фанатом УПЦ МП Олексієм Омельяненком і так далі.

За оцінками експертів, хаотична забудова міста частково спричинена саме відсутністю у місті Генплану. Наразі замість цього системного документа з чіткими правилами гри діють детальні плани територій. Це зменшує регуляцію, обмеження і контроль у земельній та містобудівній сферах, розв’язуючи руки забудовникам різних мастей.

Кличко з 2017 року обіцяв ухвалити новий Генплан, навіть презентував проєкт документа, розрахованого до 2040 року. Цей задум передбачав нову гілку метро на Троєщину, три-чотири нові мости через Дніпро, тотальну реновацію хрущовок і навіть ще один аеропорт під столицею. Але даний проєкт поки так і залишився на папері. В результаті через стихійну забудову Кличка подекуди називають “мером забудовників”.

Якість життя киян викликає питання

За даними міської гарячої лінії 1551, найбільше дзвінків від мешканців Києва надходить з таких проблемних питань, як житлове господарство, благоустрій, транспорт і дороги.

Далі за кількістю звернень йдуть питання допомоги під час військових дій, пошкодження будинків внаслідок обстрілів тощо; надання юридичних консультацій; соціальне забезпечення.

При цьому минулого року Контактний центр зафіксував 1,2 мільйона звернень від містян. Позаторік, у 2022-му, число звернень на лінію 1551 теж сягнуло одного мільйона.

Враховуючи ж кількість населення в Києві (біля 3 млн людей), виходить, що у середньому протягом року кожен третій містянин дзвонив з тією чи іншою проблемою/скаргою до міської влади.

Вочевидь, з якістю життя і комфортом у місті, навіть без впливу фактору війни (наслідки обстрілів, блекаути, кризові явища в економіці), є системні проблеми. Частина з них під час “десятирічки Кличка” так по факту і не вирішена.