Київське метро: повістки отримала вже третина колег, а вагони – мотлох і ламаються просто під час руху

Після офіційної заяви КП “Київський метрополітен” про зміну в графіках руху поїздів підземки вже з понеділка, 3 червня, стало зрозуміло, що в метро йдуть великі зміни. У пікові години інтервал руху поїздів збільшать з 2,1-2,5 хвилин аж до 3-4 хв., у звичайні години – до 6,5 хвилин. Про те, як це позначиться на пасажирах і на самому метро, Видання Інформатор поспілкувалося з Юрієм, одним із машиністів столичної підземки. Також він розповів про справжні причини такого кроку – відсутність бронювання працівників, і про жахливий технічний стан потягів.

Одразу зазначимо: Юрій – несправжнє ім’я нашого співрозмовника. Він попросив про анонімність, оскільки два тижні тому його колега на ім’я Сергій виступив з відеозверненням, де розповів про проблеми із бронюванням машиністів. “Він ніби нічого такого і не сказав – виступив, як є, ми й самі про це між собою говоримо. А вже сьогодні його викликають “на килимок”, і погрожують”, – пояснив нам Юрій. Колектив, додає, домовився свого колегу “не здавати”, але краще зайвий раз не ризикувати. Юрієві це дозволило говорити більш відверто, а нам – отримати відповіді на ті запитання, які викликають нервову реакцію в офіційних речників підземки.

“В нас на “зеленій” лінії 150 машиністів, і прийшло 42 повістки”

– Юрію, поясніть, відколи саме починаються нові графіки руху поїздів, і чого нам чекати?

– Все зміниться вже зранку у понеділок (3 червня – Ред.) Ситуація буде важчою: зараз інтервал руху 2,5 хвилини, буде – 3-4 хвилини. Це суттєво.

– На ст.м. “Позняки” зранку і без того черга, і пасажир сідає до другого чи третього потяга – наскільки гірше стане, черги починатимуться ще ззовні?

– Побачимо, не знаю цього… Все покаже завтрашній день, в мене якраз нічна зміна (себто, машиніст працюватиме до пізньої години у неділю та рано зрання – у понеділок – Ред.)

– Чи дійсно справжньою причиною є мобілізація машиністів, слюсарів та технічного персоналу, який має доглядати за рухомим складом?

– Це болюче питання. В нас на “зеленій” лінії працює десь 150 машиністів, і їм прийшло 42 повістки. Це збільшить навантаження на тих, хто залишиться – а значить, звільняться пенсіонери, хто ще працює на потягах. У віці до 35 років в нас взагалі не бронюють: мені, до прикладу, 33 роки, маю стаж роботи 7 років – і броні немає! А двоюрідний брат працює на “Укрзалізниці” помічником машиніста, і має такий саме вік, як я, але вони постійно заброньовані. Дивно: стратегічними є обидва підприємства, але “УЗ” чомусь “більш стратегічне”.

– Яка логіка в цьому, і хто саме винний у тому, що немає броні?

– Чи “мутить” саме метрополітен, чи місто, – не знаю. Але ситуація така, що, якщо одному машиністові 33 роки, іншому 40, то один матиме бронь, інший – ні. Чому – невідомо: про це ніде немає згадок у законах. Ймовірно, проблема в тому, що свого часу ще військкомати знимали чоловіків з обліку у 40 чи 45 років, а, раз вони вже зняті – то й бронь на них не можна оформити. Відтак, якщо тобі більше 35 років і ти на обліку, – матимеш бронь, іншим – зась. От і маємо ті повістки. І це при тому, що дуже багато хто з машиністів пішов воювати ще напочатку війни. Серед нас було чимало “АТОшників”, лише з нашої лінії воює близько 25 машиністів. І, доречі, всі живі!

– А що вам відповідають ваші кадровики чи керівництво?

– Нічого не знають. Приходить папірець з управи – і все! Уявіть, що в начальника депо є кілька заступників: з питань ремонту, експлуатації (себто, головний над машиністами), і ще головний інженер.

Так от: нашому заступнику начальника депо, тому, що головний над машиністами, теж прийшла повістка, бо виявилося, що не заброньований. Навіть інструкторам приходять повістки!

– Тим, хто має готувати наступних машиністів?

– Саме так! Розривають “ланцюжок” наступності – а нас, машиністів, на весь Київ, якщо взяти усіх включно з маневровими, тими, що воюють – максимум 700 людей. Зараз нас, тих, що їздять по лініях, не більше 500. І нових набрати не можуть!

“В нас висить оголошення: приводьте друзів, знайомих, будь-кого”

– Машиністи, наскільки мені відомо, повинні досить часто проходити медогляди: якщо є проблеми, скажімо, з тиском – можуть і комісувати. Відтак, мають непогане здоров’я, і, відповідно, ВЛК проходять швидко?

– Не всі. Я, до прикладу, рік назад проходив ВЛК, і невдало: “обмежено придатний”. Бо маю хворе коліно і не можу багато ходити, так, у метро ще здатен працювати, а на полі бою – не згоджуся. Хотіли мене забрати в роту охорони там же, при ТЦК, але я їм сказав – яка охорона, я ж машиніст метро. Сказали йти додому, і зараз вже не викликають.

– А у чому складність з набором нових кадрів на посаду машиніста? Оголошення про це є…

– …а набрати – не можуть, так. Це колись, раніше, не можна було влаштуватися до нас на роботу. Зараз в нас (у депо – Ред.) висить оголошення: хто має друзів, знайомих, які б згодилися працювати – хай приходять! Хоч хто-небудь, хоч абихто, аби прийшов, і бодай щось розумів. Навчатись – рік. Конкретно я від моменту приходу в метрополітен і до моменту, поки поїхав сам, пройшов 11 місяців.

– Тенічна освіта чи підготовка обов’язкові?

– Бажані, але не обов’язкові: за нашою інструкцією, достатньо мати 11 класів освіти.

– Відсутність бронювання впливає на те, що люди не йдуть?

– Безпосередньо. Адже, коли вони приходять на роботу, влаштовуватись треба також через ТЦК. І я саме так свого часу приходив на роботу: спочатку до “військкомату”, береш приписне, стаєш на облік (а в нас навіть при метрополітені на Дарниці є “військовий кабінет”). І виходить, що людина звертається до нас, розуміє, що їй треба ставати на облік – а вона ж не заброньована! – і буде повістка.

– Тоді вона каже: “дякую за увагу, піду десь ще попрацюю”?

– Так і є. Народ не хоче “світитись”. Це у приватному секторі можна влаштуватись, щоб ніхто “не побачив” тебе. В нас – навпаки. І коли приходить молодий 25-річний чоловік, його не забронюють в будь-якому випадку – і він “на виду”, йому будь-якої миті через відділ кадрів може прийти повістка, а не піти воювати він не зможе. Відтак, до нас ніхто й не іде! Плюс зарплата – м’яко кажучи, не погуляєш…

– Бачив великий інтерес до роботи в метро з боку жінок, і пишуть, ніби десь в депо на Дарниці вже навчається одна пані. А в них є перспективи?

– За Дарницю не чув, але машиністок в нас немає зовсім і, наскільки знаю, бажаючих також нема.

– А якщо прийдуть – їх приймуть на роботу?

– Цікаве питання. Я от жінці кажу – давай, я тебе влаштую. Відмахується: бачить мене після зміни. Річ у тому, що усієї роботи жінка не зробить. Якби було так просто – сів та їдеш! А є й важка робота. Наприклад, в нас є таке поняття, як “зробити заплатку”: коли рухомий склад ламається прямо на лінії, ти маєш його ремонтувати. Розумітися на кранах, резервуарах, ще є гідравліка, електрика, схеми, і десь полізти на колію спуститися, і “закоротки” поставити. Жінка цього не зробить.

– Тобто, якщо прямо в момент руху стається позаштатна ситуація, машиніст доповідає про проблему – і одразу її усуває?

– Маєш “зробити заплатку”, і ніхто тобі не допоможе. В крайньому випадку приїде ще один машиніст, який рухається просто за тобою, стане позаду в тунелі. Це також під питанням, і не все так просто – адже треба спускатися на колію, відкривати крани, працювати ключем, “закоротки” на колію ставити. А воно – знаєте ж, як, – техніка… працює не ідеально. Якісь дверцята і посмикати треба, і вдарити по них. Як на мене, жінка не впорається. Тим більше, в нас чоловічий колектив, і є поняття “нічних змін”, коли ми на роботі допізна, останніми поїздами, а потім – зранку першими їдемо. Рух в нас починається з 05:30 умовно, а тобі ж треба ще на лінію виїхати, ввімкнути рухомий склад. Для цього в нас є кімнати відпочинку. Зрозуміло, в кожного окрема, і нам стелять там – але буде важко, повірте. Ну – є різні жінки, може, хто і справиться. Моя дружина точно не впорається!

– Мобілізують не самих машиністів, а й слюсарів, теніків, хто працює з рухомим складом. Кажуть, ніби будуть закривати частину депо на ст.м. “Лісова”.

– Там не депо, а ПТО, “Пункт технічного обслуговування”. Це місце, де ночують рухомі склади, і там була бригада слюсарів. Так, їх скорочують – і графік саме через це “рухають”, адже поїздів на лінії стане менше. Зі слюсарями це проблема: в них зарплата дуже мала. Це машиністам “впритик” ще якось можна протягнути. А слюсарі… Якщо ще й родину мають – то знаєте, як кажуть, “не весь зібраний”. Прожити нереально.

“Потяг зламався просто на лінії: біг по заповнених вагонах, стягував двері силою”

– Розкажіть про стан самого рухомого складу – чи є більші проблеми, ніж до повномасштабної війни?

– Безумовно, стало набагато гірше. Та й до війни було погано – рухомий склад старий, і у слюсарів таке собі відношення до вагонів.

– Як пасажир, скажу, що на “червоній” лінії я бачу ті самі вагони, які були, коли я пішов до середньої школи.

– Так і є. Підтримувати їх все важче. Адже і запчастини ніде брати – рухомий склад з Росії, в нас їх не виробляють. Відтак, є потреба в “донорстві”. Бачите, нам поляки дали свої состави, в себе вони їх списали, а нам – віддали “на запчастини”. А наші подивилися: те, що вони сюди дали, – краще за те, що в нас є! Їхні вагони трохи “підлампічили”, адаптували до нашої лінії – і вони їздять. Веселенькі, червоненькі.

– Але я не чув досі про те, щоб десь потяги стояли по 20-30 хвилин. Чи це значить, що справді великих аварій немає?

– В сенсі, немає? – Є, і постійно. І в мене у тому числі пару тижнів назад таке трапилось. В нас є найновіший потяг, т.зв. “Корюківський состав”, це той, що з гострою “мордою”, він такий один.

І в мене він зламався просто на лінії. Я з пасажирами відправлявся зі ст.м. “Кловська”, і в мене пропав контроль дверей.

– Як це?

– У цьому составі проблема із дверима – сама система задумана добре, але вона надто складна і ненадійна. І в мене просто на ходу відкрилися двері, уявляєте?! Я застряг в годину пік, о 17-й. Відправився зі станції з правого берега на лівий, це в нас “1 колія” називається, і вже в тунелі помітив проблему. Річ у тім, що на кожній двері є блокування, і коли кожне з них замкнулося, система про це сигналізує відповідною лампочкою на панелі, вона й називається “контроль дверей”. Тільки тоді я можу їхати. І от – я побачив, що все в порядку, поїхав, і раптом контроль зник! Якісь із дверей зламалися. Я про таке взагалі почув вперше. І мені довелося бігти у 4-й вагон по заповнених вагонах, стягувати двері силою. От і відповідь, чому б жінка не впоралася – вручну стягнути їх треба потужно, ще й гарно ними гупнути. І – швиденько пробігти! Уявіть, 17-18 година вечора, година пік, стає один состав – а значить, стала вся лінія! Отак і працюємо.

– Ви згадали, що в машиністів невелика зарплатня. Розкажіть, з чого вона складається і скільки отримуєте?

– Ситуація тут ганебна: в нас з початком війни забрали премію, вона складала десь 20% від зарплати. Це була стабільна виплата, яку коли-не-коли могли “по зальоту” забрати, чи виплатити 15%. За час війни ці 20% нам якби повернули, але вже не преміями, а заклали в тариф – і спочатку ніби навіть стали більше отримувати. Але на виході це невеликі гроші. Я отримую до 30 тисяч – і це з вислугою років (7 років стажу) – плюс 10%, ІІІ клас – плюс ще 5%. В теорії, я міг би скласти на ІІ клас, тоді б додалося ще 5% окладу, ще пару тисяч до зарплатні. А молодий спеціаліст, який щойно сів у потяг, отримає на руки десь 25 тисяч.

– Виходить, ще один аргумент, щоб не йти працювати машиністом?

– От люди дивляться, що за усі свої ризики вони отримають 25-30 тисяч. А мій кум працює у звичайній “пивнушці”, пиво наливає з кегів. Має 35 тисяч на місяць – як так?! На базарі народ більше заробляє, як яблука продає, ніж ми, працюючи зі складними механізмами, ще й проходячи тривале і важке навчання. Я вже планую звільнятися. Може, і собі туди… на базар.