Таємниця, вкрита мороком. Чи можемо ми потилицею відчувати, що на нас дивляться

Кожна людина на планеті в якийсь момент свого життя переживала це: відчуття поколювання в потилиці та відчуття того, що на вас хтось дивиться. Але чи так це насправді й, чи дійсно люди здатні буквально “відчути” чийсь погляд потилицею? Вчені пролили світло на цю таємницю, пише IFLScience.

Різні опитування проводилися дослідниками протягом десятиліть, результати вказують на те, що від 68% до 94% переживали цей досвід. Цей феномен зовсім не новий, а перша наукова робота на цю тему датована 1898 роком. За словами професора психології Едварда Тітченера з Університету Корнелла, щороку частка студентів на його молодших курсах переконані, що вони можуть “відчути”, коли на них дивляться ззаду. Водночас менша кількість студентів вважають, що можуть змусити людину обернутися, якщо дивитимуться їм у потилицю.

Але чи дійсно це так? За ці десятиліття вчені провели безліч досліджень, намагаючись розгадати цей феномен. Наприклад, у 1912-1913 роках експериментальне дослідження з виявлення пильного погляду було проведене Кувером у Стенфордському університеті, про це повідомляється в огляді 1993 року, автори якого були відомими прихильниками парапсихології та псевдонауки. Вільям Брауд, Донна Шафер і Сперрі Ендрюс тоді стверджували, що є така собі “дистанційна увага” та “автономне виявлення пильного погляду”. Утім, автори дослідження визнають, що точність виявлення пильного погляду насправді була близька до випадкової.

Через кілька десятиліть було проведено ще одне дослідження, де Йоганнес Портман провів свої експерименти, де сам намагався передбачити, чи дивиться на нього хтось у певний момент. У своїх експериментах він досяг точності 59,55%, що назвав “вельми перспективним результатом”.

Після цього було проведено ще чимало експериментів. Але всі вони йшли за однією схемою: висновки багато в чому залежали від того, хто проводить експеримент і його ставлення до “виявлення віддаленого погляду”.

То що ж відбувається насправді? За словами наукового співробітника в галузі когнітивних нейронаук в Університеті Квінсленду, ймовірно, люди багато в чому схильні до самообману. По-перше, результати експериментів можуть бути багато в чому пов’язані з несвідомою упередженістю, а по-друге, якщо ми відчуваємо, що за нами хтось спостерігає та обернемося, щоб перевірити це, — інша людина в нашому полі зору може помітити наш рух. У результаті чого переведе погляд на нас. Коли наші очі зустрінуться, нам, ймовірно, здасться, що вона дивилася на нас весь цей час, але насправді це зовсім не так.

Ще 1898 року Тітченер придумав пояснення, в якому стверджував, що завдяки упередженості підтвердження, коли ми виявляємо, що хтось дивиться на нас, ми пам’ятаємо про це краще, ніж коли ні. Схоже, це пояснення все ще є найкращим, що в нас є, навіть через більш ніж століття.