Як помирає організм людини? Пояснює наука

Смерть є однією з неминучих подій, які переживають люди. Здебільшого цей процес досі оповитий таємницею, однак останні наукові дослідження проливають більше світла на те, що відбувається з тілом і мозком, коли організм помирає.

Про фізіологічні процеси, які супроводжують смерть, розповідають у Psychology Today.

Смерть настає, коли організм більше не може підтримувати свої життєві функції. Цей процес часто починається з органної недостатності, поступової зупинки їхньої роботи, яка в деяких випадках, наприклад, через смертельну хворобу, може тривати довго.

Серце перестає битися, через що припиняється приплив крові до мозку, легенів та інших органів. Без кисню мозок починає вмирати, і через кілька хвилин клітини мозку стають невідновними. Як тільки мозок втрачає кисень, інші органи та системи швидко слідують за ним.

Наступною фазою після клінічної смерті (коли реанімація стає неможливою), є біологічна смерть. Це означає початок розкладання – природного процесу, який руйнує тканини тіла.

На першому етапі розкладання, відомому як автоліз, клітини починають руйнуватися через накопичення вуглекислого газу, що призводить до кислого середовища в клітинах. Ферменти, які колись відповідали за підтримку функціонування клітин, тепер починають перетравлювати їх зсередини. Зазвичай цей процес починається протягом декількох хвилин або годин після смерті.

Після автолізу починається процес гниття – бактерії, які раніше були під контролем імунної системи, починають руйнувати тканини, виробляючи гази, які спричиняють здуття тіла та виділяють різкі запахи. Тіло стає зеленуватим, оскільки бактерії розщеплюють гемоглобін у крові, вивільняючи сполуки сірки.

Задубіння, або застигання м’язів, зазвичай починається протягом двох-шести годин після смерті та досягає піка приблизно через 12 годин. Це відбувається через виснаження енергетичних запасів організму, необхідних для підтримки м’язів у розслабленому стані.

Приблизно через 48 годин м’язи тіла знову починають розслаблятися, оскільки тканини руйнуються далі.

Протягом наступних днів і тижнів після смерті тіло продовжує розкладатися, що зрештою призводить до скелетонізації. На цей процес впливають різні фактори, зокрема температура повітря, вологість, присутність комах або некрофагів.

Біологічна смерть (зупинка функціонування мозку та тіла) на відміну від клінічної (припинення серцебиття та дихання), не є миттєвою.

Діяльність мозку після смерті

Деякі процеси тривають ще хвилини і навіть години після клінічної смерті. Фактично, після клінічної смерті організм проходить кілька етапів, які вчені називають “активним вмиранням”. У цей час вивільняються певні хімічні речовини, а активність нейронів різко зростає, оскільки мозок і тіло поступово вимикаються.

Дослідження, проведене на щурах, засвідчило, що протягом 30 секунд після зупинки серця спостерігалося значне збільшення нейронної активності в різних областях мозку.

Ця гіперактивність характеризувалася синхронізованими коливаннями мозку.

Подальші дослідження на людях підтверджують ідею посиленої активності мозку після смерті. В одному з них дослідники спостерігали схожі сплески мозкової активності у пацієнта зі зупинкою серця – це свідчить про те, що мозок все ще може обробляти інформацію після клінічної смерті.

“Смертельний коктейль”

Ключовою особливістю процесу вмирання також є виділення різних нейрохімічних речовин і гормонів. Під час смерті, як і будь-якого сильного стресу або травми, у великих кількостях вивільняються ендорфіни – природні опіоїди організму. Вони зменшують біль і викликають відчуття ейфорії та спокою, потенційно полегшуючи фізичні та емоційні страждання, пов’язані зі смертю.

Сплеск ендорфінів може сприяти спокійним і безболісним переживанням. Про це часто розповідають люди, які “повернулися з того світу”, навіть якщо вони отримали серйозні фізичні травми.

Вчені вважають, що серотонін – нейромедіатор, пов’язаний з регуляцією настрою та сприйняттям, – під час процесу вмирання також вивільняється у збільшених кількостях.

Підвищений рівень серотоніну може призвести до змінених станів свідомості, зокрема зорових і слухових галюцинацій. Сплеск серотоніну може пояснити яскраві образи та глибокі духовні переживання, про які повідомляють деякі люди за крок до смерті.

Крім того, під час смерті відбуваються масові виділення диметилтриптаміну (ДМТ) – потужної психоделічної сполуки, яка природним чином виробляється в невеликих кількостях у людському мозку, зокрема в шишкоподібній залозі. Ефектами ДМТ є глибокі зміни у сприйнятті, відчуття трансцендентності (потойбічності – ред.) та зустрічі з містичними сутностями.

А оскільки під час смерті організм зазнає надзвичайного стресу, відбувається значне виділення адреналіну та норадреналіну. Ці гормони відповідають за реакцію “бийся або біжи”, прискорюючи серцебиття та артеріальний тиск, намагаючись зберегти життя.

Сплеск може призвести до підвищення швидкості обробки інформації, потенційно сприяючи феномену, про який кажуть: “Все життя пролетіло перед очима”.

Розум після смерті: передсмертні переживання та свідомість

Одним із найбільш інтригуючих аспектів смерті є передсмертний досвід. Про нього розповідають особи, які пережили клінічну смерть або були близькими до неї, але згодом ожили. Цей процес передбачає відчуття спокою, позатілесні переживання, бачення яскравого світла або зустріч з померлими близькими.

У дослідженні, опублікованому в журналі Resuscitation у 2014 році, йшлося про те, що 40% пацієнтів, які ожили після зупинки серця, повідомили про певну форму свідомості в період клінічної смерті. Деякі навіть пригадували конкретні подробиці цього досвіду.

Деякі дослідники припускають, що цей стан пов’язаний з останніми спробами мозку зрозуміти, що відбувається, коли він вимикається.

Провідна гіпотеза полягає в тому, що NDE спричинені нестачею кисню (гіпоксія) або кровотоку до мозку (ішемія), що може викликати галюцинації та позатілесні переживання.

Хоча остаточних наукових доказів існування цих станів немає, вчені припускають, що мозок може зберігати певний рівень свідомості навіть після зупинки серця. Однак цей досвід дуже суб’єктивний і може сильно відрізнятися від людини до людини, тому важко зробити однозначні висновки.