Піар не зігріє: чи врятують “міні-ТЕЦ” та “міні-АЕС” нас від блекаутів

В умовах руйнування великих енергетичних об’єктів, зведених ще за радянських часів, українці покладають надії на розрекламовані “міні-ТЕЦ” та навіть “міні-АЕС”. Експерти розповіли, як вони працюватимуть, та чи працюватимуть взагалі.

За інформацією Кабміну, в Україні налічується вже понад 90 “міні-ТЕЦ”, які були відправлені, у першу чергу, до Харкова, який став головною “мішенню” для російського енергетичного терору, та до інших міст вздовж лінії фронту, які теж страждають від відключень світла.

Після втрати Трипільської ТЕЦ така потреба з’являється й у Київській області. Через втрату потужностей, “Укренерго” вже повідомило про можливі вимкнення світла по всій країні, а не лише у Харкові. Досить кепські справи у нас також з атомними електростанціями, які перебувають у постійному ремонті.

Майже одночасно з цим Україна та – раптово – Словаччина підписали угоду про співпрацю у галузі ядерної енергетики, де особливу увагу приділили “розвитку малих модульних реакторів”. Словаччина за правління прем’єра Фіцо раніше не вважалася ані лідером галузі атомної енергетики, ані країною, схильною до значної підтримки України.

Але що це взагалі таке, і чи здатна децентралізована мережа “міні-ТЕЦ” та “міні-АЕС” стати реальною альтернативою централізованій системі, побудованій ще за радянських часів? Оскільки  працюють “міні-ТЕЦ” на газу, чи вистачить нам палива, і чи здатні окупанти залишити нас ще й без газу? А головне – це все реально чи лише піар? Питань багато. Аби розібратися, УНІАН звернувся за відповідями до експертів.

Лише піар або спасіння для країни

Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України повідомило, що для 32 українських міст закуплено вже 91 когенераційну установку (що виробляють одночасно електро- і теплову енергію), потужністю від 50 кВт до 1,5 мВт. Цього, як заявлено, вистачить для забезпечення теплом і світлом 1 мільйона мешканців багатоквартирних будинків і близько 1000 соціальних об’єктів. 80 з цих установок було надано американською USAID.

Згодом, за результатами відвідин Харкова, віце-премʼєр-міністр з відновлення України Олександр Кубраков заявив, що Харківська область отримала шість когераційних установок (КГУ) ще у березні, які заживлюють, головним чином, критичну інфраструктуру. Випробування пройшли успішно. Тепер їх у регіоні вже два десятки і очікується ще.

“У Харкові зруйнована ТЕЦ, потім був удар по ТЕЦ у Чернігові. Це якщо говорити суто про прикордоння. Російські терористи зараз знищують всі ті технічні потужності, які нам будуть необхідні під час проходження наступного опалювального сезону. Тому нам вже зараз потрібно встановлювати обладнання, яке нас забезпечуватиме взимку опаленням та електрикою”, – роз’яснює Олександр Харченко, директор Центру досліджень енергетики.

Що це взагалі таке – “когенераційна установка”? І скільки їх нам взагалі потрібно, щоб забезпечити Харків з населенням у 1,3 мільйона мешканців та все прикордоння? Геннадій Рябцев, науковець та експерт з енергетики, вважає, що те, що вже завезено, допоможе системі, але цього поки що недостатньо.

“В нас баланс енергосистеми достатньо хиткий. Україні потрібно звернути максимальну увагу на створення нових маневрових потужностей. Передусім, у тих регіонах, які від обстрілів постраждали найбільше, і які розташовані далеко від можливостей підключення до імпортної електроенергії, – каже фахівець. – Когенераційні установки – це установки, які виробляють і електричну, і теплову енергію одночасно. Завдання держави номер один – це створення розгалуженої мережі з електричних станцій малої продуктивності потужністю 5-35 мегават кожна. Вони повинні бути об’єднані у малі системи розподілу енергії і приєднані до об’єднаної системи України”. 

Експерт акцентує, що чим більше їх буде завезено до початку наступного опалювального сезону, тим легше ми його подолаємо, і тим меншими будуть втрати для споживачів.

Схожим чином описує своє завдання й віце-прем’єр.

“Розподілена генерація – це потужний інструмент для підвищення стійкості систем централізованого теплопостачання, для підтримки об’єднаної енергосистеми України. Вдячні партнерам за послідовну роботу для стабільної роботи обʼєктів критичної інфраструктури”, – зазначив віце-премʼєр-міністр з відновлення України Олександр Кубраков.

Але чекайте, Геннадій Рябцев каже, що Україні потрібні КГУ потужністю 5-35 мегават, а у повідомленні профільного міністерства йшлося лише про установки від 50 кіловатів до 1,5 мегават. Тобто, найпотужніша з вже отриманих установок більш ніж вдвічі менша за ті, які нам рекомендують шукати експерти.

“Ті 91 КГУ, про які повідомляли, це піар-проект американського USAID. Вибачте, але інакше про це говорити не можу, – розводить руками експерт Олександр Харченко. – Вони закупили велику кількість моноблоків – установок з газопоршневими двигунами малої потужності. Зовсім малої потужності. Я б сказав навіть “мікропотужності”, бо мова у більшості йде не про мегавати, а про сотні кіловат. Найбільші – 1-1,5 мегавата. Ніхто не каже, що вони зайві. “Міні-ТЕЦ” – це цікава історія, але саме тут потужність замала навіть в масштабах міста. З точки зору масштабів всієї України – це практично нічого”.

Скільки ж таких установок потрібно, щоб заживити хоча б одне місто Харків? Експерт вважає, що більше сотні, якщо мова про 1-1,5-мегаватні КГУ.

“Якщо говорити про децентралізовану когенерацію, то лише Харкову потрібно 100 мегаватів потужності. Це лише щоб відчувати себе більш-менш захищено – щоб працювала подача води, каналізація, щоб хоч якось працювало опалення й вся необхідна інфраструктура. Щоб були якісь “пункти незламності”. Про комфорт мови взагалі не йде”, – наполягає фахівець.

Тобто, ці 91 КГУ, які розпорошені по 32-х містах, це лише початок. І тут постає питання – де ж їх взяти, за чий кошт купити, та у які терміни їх зможуть надати.

За “міні-ТЕЦ” потрібно вже “бігти”

Віце-прем’єра Кубракова під час візиту до Харкова супроводжували представники європейських країн, які, ймовірно, виявили бажання допомогти Україні з оплатою КГУ. Принаймні, сам посадовець випромінював оптимізм за результатами зустрічі.

“Працювали вчора у Харкові. Разом з ПРООН, посольствами Данії, Естонії, Швеції, Франції, Польщі побачили наочно те, як можна підготувати місто до наступного опалювального сезону. Потреба від міста та області зведена спільними силами місцевої, регіональної влади та Уряду і передана партнерам. – зазначив посадовець. – Мережа когенераційних установок дозволяє містам мати безперебійне теплопостачання в умовах аварійних або планових відключень електроенергії”. 

Найвідомішим виробником КГУ є INNIO Jenbacher. Це компанія зі штаб-квартирою та головним виробництвом у Австрії, а ця країна є досить пасивною щодо підтримки України – австрійського посла на цій зустрічі, до речі, не було. Втім, якщо інші країни оплатять виробництво, то австрійці навряд чи будуть встромляти “палиці в колеса”.

Але коли чекати на перші установки, якщо замовити їх зараз? Експерти називають терміни до 1,5 року.

Так виглядає “міні-ТЕЦ”, яку продемонстрували у Мінінфраструктури.

“Вже потрібно шукати гроші, замовляти, везти і встановлювати, щоб встигнути до опалювального сезону. А це дуже непросте завдання суто технічно. Бо, по-перше, ніхто “на склад” таке обладнання не виробляє – знайти готовими можна лише відносно невеликі потужності, а все інше потрібно чекати з виробництва, – розповідає Олександр Харченко. – Терміни виробництва однієї установки – від 9 місяців до 1,5 року. Відповідно, швидко тут зробити щось дуже складно. Щоб встигнути до зими, вже зараз потрібно дуже швидко “бігти”.

У цих “міні-ТЕЦ” є й ще одне слабке місце – вони працюють на газу, якого в нас, наче, теж не дуже багато, хоча ситуація покращується. Але Олександр Харченко заспокоює, що з “блакитним паливом” проблем не буде.

“З газом немає жодних проблем. Бо є імпорт та власне видобування. А по-друге – частина тих старих і великих електростанцій, які тримали нам баланс протягом року-півтора, і по яких російські терористи зараз б’ють у першу чергу – вони теж вже працювали на газу. З різних причин – нестача або неможливість завезти вугілля тощо. Вони споживали досить великі обсяги газу, але його, тим не менш, всім вистачало, й ми пройшли нормально сезон. Зараз цей ресурс вивільнився”, – стверджує експерт.

Тим більше, що, з його слів, сучасне обладнання значно більш ефективне й економічне, ніж те радянське, яке раніше в нас працювало.

“Воно споживає значно менше газу, видаючи значно кращий результат з точки зору виробленого тепла й електрики, ніж це було у старих радянських установках. Я не бачу небезпеки, що в нас не вистачить газу”, – наполягає він.

Таким чином, “міні-ТЕЦ” дійсно виглядають вкрай перспективно. Звісно, якщо вдасться знайти достатньо установок на ринку до наступної зими. Бо мала кількість малих установок навряд врятують наше прикордоння від блекаутів. А які є альтернативи? Це середні ТЕЦ, які зможуть диверсифікувати мережу, а також історія, яка з’явилася зовсім недавно – “міні-АЕС”. 

Альтернативи “міні-ТЕЦ”

Олександр Харченко, директор Центру досліджень енергетики, вважає, що з альтернативами “міні-ТЕЦ” в нас ситуація не найкраща. Бо втрати генерації великі – до 35% від пікових зимових показників, а загрози – ще більші.

“В нас втрачено 5,2 гігавата теплової генерації і ще 1,5 гігавата гідрогенерації. ГЕС відновлять не раніше, ніж за рік-півтора. Потужності ТЕЦ десь на 2 гігавати, як ми очікуємо, зможуть відновити лише до зими. Звісно, якщо не буде нових руйнувань. Ще близько 3 гігават теплової генерації вже й відновлювати, певно, немає сенсу, з огляду на їхній стан”, – вважає фахівець, й додає, що оптимальний варіант – це “міні-ТЕЦ”, потужністю на 2-3 мегавати у прикордонні та середні установки у тилу.

“КГУ дійсно маленькі – розміром з великий морський контейнер, який можна приховано встановити й нормально захистити. Захист їх не потребує якоїсь “піраміди Хеопса”. “Міні-ТЕЦ” так і постачаються часто – у вигляді морських контейнерів, – каже фахівець. – У такі регіони як Харків, Чернігів, Суми, куди постійно наносяться удари, щось потужніше за “міні-ТЕЦ” на 2-3 мегавати поставити просто неможливо. Повноцінну газову турбіну на 50 мегаватів там вже не встановити”.

Причина у тому, що це буде вкрай легка ціль для росіян.

“Середня установка досить велика – потребує площадки розміром 20 на 30 метрів, має висоту 18-19 метрів. А головне – для сучасних умов бойових дій – під час  охолодження вона видає у повітря температуру 400-500 градусів. На всіх тепловізорах або навідниках ракет вона “світиться” як величезний яскравий “факел”. У вказаних регіонах на таке обладнання зараз найбільша потреба, але саме його там встановлювати неможливо. Це просто небезпечно, бо його одразу будуть руйнувати”, – наполягає пан Харченко.

Ще однією альтернативою згаданим джерелам генерації електроенергії є атомні електростанції, які останній час також згадуються дуже часто, завдяки активності “Енергоатому”. Щоправда, фахівці досить скептично оцінюють ці перспективи.

“Міні-АЕС” проти “міні-ТЕЦ”

Ядерна енергетика – найбільш потужне, ефективне та екологічно чисте джерело енергії у сучасних умовах. Звісно, якщо все буде гаразд, і реактор не вибухне, як у випадку з Чорнобильською АЕС, чи з Фукусімою. Або туди не вдеруться та не поцілять росіяни… Саме заради зниження ризиків техногенних катастроф у світі заговорили про “міні-АЕС” або “малі модульні ядерні реактори”. Саме про співпрацю за цим напрямом Україна домовилася зі Словаччиною.

Представники України й Словаччини підписують меморандум про співпрацю в енергетичній галузі, де, зокрема, заявлено й розвиток малих модульних реакторів. Яких, втім, поки що немає ані в Україні, ані в самій Словаччині, яка буде допомагати нам їх будувати.

Тим не менш, в Україні й без “міні-АЕС” діє ціла низка великих реакторів. Навіть попри тимчасову втрату Запорізької АЕС, де поки що “хазяйнують” окупанти. І головним об’єктом уваги зараз є саме Хмельницька АЕС, де, начебто, буде збудовано новий реактор вже не російсько-радянського виробництва, а від американської Westinghouse, про що повідомив міністр енергетики Герман Галущенко й постійно згадує очільник “Енергоатому” Петро Котін.

Обидва згадані напрямки експерти називають виключно “піаром”.

“Останній реактор, який збудували у Європі, будували десятиріччями. Один будувала Фінляндія, і ще один – Франція. Фінський будували 18 років, а французький – 21 рік. Бюджет перевищив план у 3 рази у Фінляндії і у 2,5 раза – у Франції, – наводить приклади Олександр Харченко. – За планом, той реактор, який нам обіцяє Westinghouse, повинні побудувати за 10 років. Скільки це буде коштувати досі невідомо, як і конкретні джерела фінансування”.

Щодо “міні-АЕС” експерт ще більш категоричний.

“Малі модульні реактори у світі взагалі ще ніхто будував. Перший експериментальний реактор мав бути збудований у США, у штаті Юта, але проект був скасований через те, що компанія, яка його будувала, вимагала збільшити бюджет. Зараз просто немає прикладу успішно побудованого комерційного модульного реактора у світі, – каже він. – Є спроби експериментів, але очікується, що перший саме комерційний малий реактор може з’явитися у США, Британії чи Канаді років через десять. Потім років через 5-10 – вони почнуть з’являтися по світу. Лише тоді можна буде серйозно задуматися про малі модульні реактори. Щодо яких в нас вже підписано меморандум про співпрацю зі Словаччиною. Це все піар”.

А ось що нам дійсно потрібно, так це відновити усі наявні потужності Хмельницької АЕС.

“З точки зору України, якій потрібно якось пройти найближчі 2-3 сезони, всі ці розмови навколо атомної енергетики – це лише “творча дискусія”, без практичної реалізації. Зараз нам потрібно займатися не теоріями чи експериментальними стратегіями, а сконцентрувати всі ресурси на тактичних завданнях, – наполягає Олександр Харченко. – “Енергоатому”, замість піару, краще було б повернути до нормального стану енергоблок на тій же Хмельницькій АЕС, де вже півтора року пошкоджена турбіна, через що він не може видавати повну потужність. Хай доведуть спочатку, що вони з цим здатні розібратися, а вже потім нові реактори будують”.

Чи врятує українську енергетику підняття тарифів

Розмови про нові проекти та затримки з відновленням старих об’єктів часто супроводжуються апеляціями до сітки тарифів для населення, які періодично пропонують підняти до “ринкового рівня”. Олександр Харченко запевняє, що це зараз лише додасть нових боргів.

“Зміна тарифів точно не допоможе, бо є дуже великі борги у населення і система пільг, які створюють неринкові умови. Я вважаю, що за рахунок населення та бізнесу енергетика не зможе бути відновлена. Обсяг цих коштів просто недостатній. Без комплексної реформи енергоринку підняття тарифів для населення взагалі не має сенсу”, – наполягає він.

За його словами, наша модель була “практично скопійована” з данської.

“Данія – це один з найбільш прибуткових у Європі енергоринків. І щоб в нас якось працювати ця система, вона була повністю спотворена у ході імплементації. Була створена маса спірних тарифів, якихось додаткових обов’язків для держкомпаній і різних ринкових обмежень. Це все призвело до того, що лише борги компаній на ринку (не перед державою, а одна одній) вже перевалили за 100 мільярдів гривень. Тобто, компанії генерують не прибутки, а борги, в умовах, коли вони повинні фінансувати відновлення енергетики”, – розповідає пан Харченко.

Реформа ринку потрібна, але метою повинно бути не “безглузде збільшення тарифів”, а раціональна побудова збалансованої ринкової системи, де буде врахована і адресна підтримка тих, “хто реально не може платити”. А поки що головним джерелом для перебудови енергетичної системи України буде не власний ресурс, а закордонний.

“Нам потрібні не експериментальні теорії чи піар-рішення, а побудова повноцінної децентралізованої системи електрозабезпечення, горизонтом на 3-5 років. Альтернатив цьому немає суто технологічно. Потрібно сконцентруватися на мережі “міні-ТЕЦ” з потужністю не менше 1 мегавата, а глобальні проекти залишити на потім”, – підводить підсумок директор Центру досліджень енергетики.

…З іншого боку, Україна витримала останні 3 роки у тому числі й завдяки експериментальним рішенням. Втім, енергетика це та галузь, де “синиця у руці” важливіша за “лебедів у небі” Адже ризики завеликі.