Проблеми з персоналом: в Україні змушені наймати на заводи жінок, — FT

На українські заводи менеджери все частіше змушені наймати жінок. Причому на важке виробництво. Це вимушений захід, адже робітників-чоловіків мобілізують і замінити їх ніким. Так, на сталеливарному заводі ArcelorMittal заявляють, що наймання жінок-працівниць є для компанії питанням виживання. Про це пише Financial Times.

Жінки в Україні все частіше займають ті робочі місця, які зазвичай займали чоловіки до повномасштабного вторгнення Росії. Зараз вони затребувані на сталеливарних заводах, оскільки робітників-чоловіків відправляють на поле бою.

На заводі ArcelorMittal у Кривому Розі, місті на півдні України та рідному місті президента Володимира Зеленського, менеджери кажуть, що наймання більшої кількості працівниць є питанням виживання для бізнесу. Із 18-тисяч робітників на початку війни було мобілізовано близько 3500 чоловіків. І цього року, ймовірно, тенденція збережеться.

“Якщо вони продовжать мобілізацію, у нас не буде достатньо персоналу для роботи. Ми говоримо тут про існування компанії”, — заявив Мауро Лонгобардо, виконавчий директор заводу.

Прагнучи залучити робітників, компанія розмістила по всьому місту величезні рекламні щити із зображенням жінок у помаранчевих комбінезонах заводу.

“Ми намагаємося зламати парадигму, згідно з якою тільки чоловіки можуть виконувати певну роботу”, — сказав Лонгобардо.

Стратегія набору персоналу частково спрямована на заміну мобілізованих чоловіків, а також тисяч робітників, які переїхали в безпечніші частини країни, але вона також була ініційована тому, що наймати чоловіків стало дуже складно, сказав Лонгобардо.

Раніше жінки на заводі теж працювали, але переважно на адміністративних посадах. Тепер вони все частіше беруть на себе більш фізично важкі ролі.

Так, 30-річна Ольга Вакуленко півроку тому почала працювати на важкому обладнанні з виготовлення величезних стрижнів і шестерень. Вона зізнається, що спочатку завдання їй здалося складним, але вона впоралася. Вона представниця третього покоління своєї родини, які раніше працювали на цьому ж заводі.

Ольга каже, що її привабили зарплата й умови праці, так само як і інших колег-жінок.

Щоб працювати на заводі ArcelorMittal, співробітники-чоловіки за законом зобов’язані спочатку зареєструватися у військкоматі, що відлякує багатьох потенційних кандидатів.

Завод був постійним кадровим резервом для армії, найбільш затребуваними були машиністи локомотивів, електрики і механіки.

Військові вербувальники застосували двоякий підхід. Вони надсилають до головного офісу ArcelorMittal повідомлення про призов, які компанія зобов’язана поширити. У кількох випадках, коли до них підходили менеджери-постановники з повістками, деякі робітники залишали завод і більше не поверталися, розповів Анджей Випіх, керівник відділу кадрів компанії в Європі.

Рекрутери також почали чергувати біля входу на завод під час зміни, що спонукало деяких співробітників звільнитися.

Лонгобардо вважає, що уряду України бракує “єдиного бачення для великих підприємств”: оскільки міністерство економіки намагалося його підтримати, а міністерство оборони чинило “психологічний тиск” на співробітників-чоловіків.

Зрештою, за його словами, через спроби заповнити вакансії завод був змушений скоротити виробництво, зокрема сталі, використовуваної для захисту енергетичних об’єктів від російських авіаударів. Скорочення виробництва також призвело до зниження прибутку і податкових надходжень уряду.

Євген Гречаний, начальник відділу ремонту важкої техніки на заводі, де працює Вакуленко, каже, що зараз він отримує запити на 76 відкритих вакансій у своєму відділі тільки від жінок. Він зазначає, що ситуація не покращиться в найближчі кілька років. Навіть коли війна закінчиться, дефіцит кадрів все одно відчуватиметься.

Гречаний, який пише історію свого цеху, каже, що бачить паралелі з Другою світовою війною, коли 350 робітників заводу були вбиті, а на відновлення гендерного дефіциту пішли роки. У війні з Росією загинули вже троє працівників його цеху.

З 2022 року всього 151 працівник заводу загинув, 38 зникли безвісти.

Очікується, що уряд України оголосить про заходи, які допоможуть бізнесу краще управляти мобілізацією. Ігор Фоменко, заступник міністра економіки України, заявив, що уряд працює над змінами в системі, яка наразі звільняє деяких працівників підприємств, які вважаються стратегічно важливими.

У галузях, де серед робочої сили домінують чоловіки, “існують ризики і проблеми для бізнесу”, — сказав Михайло Непран, голова Української торгової асоціації. Фабричні робітники та водії були групою, на яку найбільше орієнтувалися військові вербувальники, бо вони були “найбільш помітними”, сказав Непран.

За його словами, бізнес хотів би ясності щодо критеріїв відбору, які використовує армія. За його словами, потрібна також більша прозорість при визначенні “стратегічно важливих підприємств”. Наразі до списку входять оборонні підприємства і підприємства критичної інфраструктури.

“Необхідно доопрацювати політику, щоб хоча б врятувати бізнес, який генерує кошти для державного бюджету”, — сказала Ганна Дерев’янко, голова Української Європейської Бізнес Асоціації. За її словами, у середньому від 10 до 15 відсотків співробітників компаній-членів EBA служили у збройних силах.

Податкові надходження мають вирішальне значення в країні, де бюджет має 50-відсотковий дефіцит. Україна витрачає майже всі свої внутрішні доходи на основні поточні витрати армії, включно із зарплатою, обмундируванням, їжею та житлом, а невійськові видатки фінансуються за рахунок західних кредитів і допомоги.